* * *
Куртіаль де Перейр ні на мить не припиняв щось робити, уявляти, задумувати, розв'язувати, припускати… Його геніальність цілісінький день не давала спокою його голові… Це не припинялося навіть уночі… Йому доводилося витримувати натиск нескінченного потоку ідей… Завжди бути напоготові… Це було ні з чим не зрівнянною мукою… Замість того щоб, як усі, поринути в сон, він постійно перебував у владі химер та нав'язливих ідей!.. Брр!.. Навіть думка про сон кудись тікала!.. справді, заснути було неможливо… Він би остаточно втратив сон, якби вчасно не збунтувався проти постійного напливу осяянь та свого власного завзяття… Це приборкання власного генія коштувало йому більшої праці та надлюдських зусиль, ніж вся інша робота!.. Він часто говорив мені про це!..
А коли після тривалого опору він відчував себе зломленим та переповненим власним натхненням, коли у нього починало двоїтися й троїтися в очах… і він став чути дивні голоси… у нього залишався один спосіб послабити цю отруту, щоб знову заспокоїтися й повернути собі добрий гумор, він мав здійснити підйом на повітряній кулі! Тож він робив подорож до хмар! Якби він мав більше вільного часу, то підіймався б набагато частіше, мало не щодня, але це годі було поєднати з випуском часопису… Він міг віддаватися повітряній кулі лише в неділю… І навіть це було вже занадто часто, «Майстротрон» повністю заволодів ним, він мав постійно там чергувати! Це не жарти… Винахідники аж ніяк не прості диваки… З ними треба бути завжди напоготові… Він рішуче займався всім цим, ніщо не здатне було остудити його запал або послабити увагу… ні запаморочливі ґрандіозні проблеми, ні найдрібніші й незначніші… Він кривився, але перетравлював усе… Від «порошкового сиру», «синтетичного лазуриту», «автоматичного клапана», «азотової легені» до «гнучкого кораблика», «кави з молоком у піґулках» і «кілометрової ресори», що замінює пальне… Жодне з прогресивних нововведень у найрізноманітніших галузях не ввійшло в практичне життя без того, щоб Куртіаль неодноразово не продемонстрував його, підкреслюючи переваги та безжально виявляючи ганебні непередбачені вади й недоробки.
Усе це, звичайно, викликало жахливу заздрість, нещадну ненависть та жорстоку озлобленість… Але, здавалося, він був нечутливим до таких дрібниць.
Жодна технічна революція, оскільки часопис був у його руках, не могла вважатися такою, що відбулася, або навпаки, доки він не визнає її такою, доки широко не висвітлить це питання на сторінках «Майстротрона». З цього можна зробити висновок про його реальний авторитет. Було конче необхідно забезпечити всі капітальні винаходи його вагомим коментарем… Він надавав їм, так би мовити, «дозвіл»! Прийняти або відкинути. Якщо Куртіаль на першій сторінці заявляв, що ідея не варта уваги! Ой-ой-ой! сміховинна! дика! цинічно хибна… все було ясно! Після цього справу згортали!.. Проект зникав. Якщо ж, навпаки, він оголошував його вартим уваги… то визнання було не за горами… збігалися всі передплатники…
Таким чином у бюро під арками з видом на сади Куртіаль де Перейр, завдяки своїм абсолютно відданим 220 позаштатним співробітникам, що поширювали часопис «Майстротрон» у всьому світі, іноді найнесподіванішим чином впливав на розвиток прикладних наук. Він командував, скеровував, примножував національні, європейські, світові нововведення, сприяв великому процесу ферментації й добору дрібних винахідників!..
Звичайно, це давалося нелегко, він мусив нападати, захищатися, відбивати підлі випади. Він міг звеличити та знищити одним несподіваним словом, своїм пером, маніфестом, визнанням. Одного разу, це було в Тулоні 1891 року, він, разом з іншими, спровокував народні заворушення серією своїх бесід про «Телуричну орієнтацію та пам'ять ластівок»… Він володів досконало, і це справді так, усіма журналістськими жанрами, організацією конференцій, прозою, віршами, а іноді, щоб заінтригувати, був здатний і на каламбур… «Все для підвищення освітнього рівня родини та для просвіти мас» — такий був головний девіз усієї його діяльности.
«Майстротрон», Полеміка, Винаходи, Повітряна Куля становили спектр його інтересів, утім, це було написано на всіх стінах його контори… на головному фасаді, на вітрині… Не помітити цього було неможливо! Ще зовсім недавно надзвичайно заплутані кулуарні контроверзи, найпалкіші, найпідступніші теорії, фізичні, хімічні, електротермічні, сільськогосподарські, немов гусінь, розплющувалися під натиском Куртіаля, їх більше не було… Він їх висміював, завиграшки випускав з них повітря… Одразу ж оголював їхній кістяк… Це був рентгенівський розум… Йому потрібно було всього годину зусиль та шаленої напруги, щоб раз і назавжди розібратися в найзаплутаніших та найхитромудріших теоріях, підганяючи їх до «Майстротрона», всупереч усім найнесприятливішим обставинам та найскандальнішим передплатникам. Це була магія, якою він володів досконало, магія, що поєднує у собі вміння давати неспростовні пояснення, будувати найбезглуздіші гіпотези та наводити найвитонченіші аргументи… Заради перемоги в суперечці він був здатний протягнути в маленьке вушко голки справжню блискавку, змусити її діяти, як кресало, а гуркіт грому зробити мелодійним, як звуки флейти. Його доля, покликання та нещастя — запихати всесвіт у пляшки, закривати корком, а потім розпродувати юрмиську… Чому! і як!.. Пізніше, коли я жив у нього, то сам був наляканий тим, що мені вдавалося почути за день, протягом двадцяти чотирьох годин… А це були лише уривки та натяки… Для Куртіаля не існувало нічого незбагненного, в ньому вживалися дух варварства та руйнування і гострий розум, що схоплює все з півслова… «Майстротрон»: винахідливість, відкриття, плідність, просвіта!.. Такий був підзаголовок часопису. У Куртіаля працювали під знаком Великого Фламмаріона[52], його портрет з автографом займав середину вітрини, на нього посилалися, як на Господа Бога, в будь-якій суперечці, з будь-якого приводу і без нього! Це була вища інстанція, добрий геній, звірялися лише з Учителем і ще трохи з Распаєм[53].
Куртіаль присвятив дванадцять книг чистому синтезу Астрономічних Відкриттів та чотири книги — генію Распая, «природним зціленням».
Це було так ґрандіозно, що якось дядько Едуар вирішив сам піти в «Майстротрон», щоб спробувати напитати роботу. Була ще одна причина, він хотів проконсультуватися з приводу своєї велосипедної помпи… Він знав де Перейра віддавна, з часів його сімдесят другого підручника, найчитанішого та найпоширенішого в світі, того, який найбільше посприяв його славі та широкій популярності: «Обладнання велосипеда, його аксесуари та нікелеві деталі, для будь-якого клімату планети за ціною 17 франків 95 сантимів». Невелика за обсягом праця в той час, про який я говорю, продавалася у Бердуйона та Малларме, технічних видавців, у їхній книгарні на набережній Оґюстен… Славу та загальне захоплення, викликані появою цього жалюгідного тривіального твору, в наші дні важко зрозуміти… Проте близько 1900 року «Обладнання велосипеда» Куртіаля Марена де Перейра було для новоспеченого велосипедиста чимось на кшталт катехізису, «путівника», «джерела знань»… Та Куртіаль був доволі самокритичний, він намагався не звертати уваги на такі дрібниці! Його зростаюча популярність, безперечно, принесла йому збільшення потоку листів, нові візити, нових нав'язливих відвідувачів, нові неприємні обов'язки, загострення полеміки… Й дуже мало радощів!.. Приїжджали проконсультуватися з Грінвіча та Вальпараїсо, з Коломбо та Бланкенберґа, консультувалися з приводу різних проблем сідла, «підйомного» або «м'якого», про зношення підшипників, про мастило на деталях… про оптимальне дозування речовин, що мали запобігти іржавінню керма… Що стосується самої слави, то його не дуже влаштовувала та, яку приніс йому велосипед… Він уже тридцять років поширював по світу плоди своїх праць, уклав багато інших підручників, набагато значущіших та корисніших, ширшого діапазону. Протягом свого життя він пояснив практично все… Найабстрактніші, найскладніші теорії, непогамовні фантазії фізиків та хіміків, про зародження «радіополярности»… Зоряну фотографію… Все — так чи так — він уже потрактував, про все написав. Він відчував сильне розчарування, пригніченість та неприємне здивування, коли бачив, що його звеличують, обожнюють та оточують славою з приводу повітряної камери та тонкощів «подвійної шестерні»!.. Почнімо з того, що сам він відчував жах перед велосипедом… Ніколи його не вивчав, ніколи на нього не сідав… А з механікою було ще гірше… Він не зміг би розібрати навіть колесо або ланцюг!.. Руки у нього росли далебі не з того місця, хоча він виявляв спритність на перекладині чи на трапеції… Він був незграбний, як тридцять шість свиней… Забиваючи цвях, він розплющував собі принаймні два нігті та перетворював на кашу свій великий палець, варто було йому взятися за молоток, одразу ж починалася кривава бійня. Я вже не кажу про плоскогубці, він би обов'язково вирвав шматок стіни… стелі… цілу кімнату… Навколо не залишилося б нічого… Він не мав ні крихти терпіння… його розум працював надто швидко, але надто абстрактно, він був надто інтенсивний та глибокий… варто було йому зіткнутися з опором матерії, у нього починалися судоми… Все йшло коту під хвіст… Це лише в теорії він добре залагоджував проблеми… На практиці він непогано володів гантелями в задній кімнаті… та ще у неділю міг піднятися в ґондолу й наказати «віддати кінці», а потім приземлитися «клубочком»… якщо ж він починав лагодити щось власними руками, це закінчувалося трагедією. Варто було йому взяти якусь річ, як він одразу ж упускав її або ж пхав її собі в око… Неможливо бути досконалим у всьому! Це слід розуміти… Але серед усіх його творів був один, що викликав у нього особливу гордість… його слабина… Достатньо було легкого натяку, як він увесь починав вібрувати… Потрібно було частіше в розмові до цього повертатися, щоб заслужити його прихильність. Дослідження в галузі «синтезу» були, безперечно, головним його досягненням, запаморочливим успіхом… «Повне зібрання творів Оґюста Конта, наведене суворим форматом «позитивної» молитви в двадцяти двох рядках акровірша»!
Цим незвичайним витвором він майже миттєво прославився на всю Америку… Латинську… як сміливий новатор. Уже за кілька місяців Уругвайська академія зібралася на пленарне засідання й одностайно обрала його «Bolversatore Savantissimo» зі статусом «довічного члена»… До того ж місто Монтевідео через місяць проголосило його «Citadinis Etematis Amicissimus». Куртіаль сподівався, що такі титули та тріумф принесуть йому іншу славу, піднесенішу… й він зможе розгорнути масштабну діяльність… Очолити рух глибокого філософського спрямування… «Друзі Чистого Розуму»… Та дзузьки! Дідька лисого! Вперше у своєму житті він потрапив пальцем у небо! Він цілковито прорахувався… Велике ім'я Оґюста Конта вирушило до антипода, але не перетнуло моря назад! Воно навічно залишилося на Ла Платі. Воно вже не повернулося в рідну домівку. Воно так і залишилося в американців, і все-таки протягом декількох місяців він намагався зробити неможливе… У «Майстротроні» він не шкодував місця, намагаючись надати своїй «молитві» привабливого французького присмаку, він переробив її на ребус, вивернув, як камізельку, засіяв крихітним насінням лестощів… зробив войовничою… в стилі Корнеля… агресивною і, нарешті, запопадливою… Марна праця!
Навіть погруддя Оґюста Конта, спершу встановлене на найвиднішому місці, ліворуч від великого Фламмаріона, не подобалося клієнтам, його довелося прибрати. Він прорахувався. Передплатники невдоволено пирхали. Наскільки безперечною здавалася їм популярність самого Фламмаріона, настільки ж викликав у них огиду Оґюст. Він відштовхував їх від вітрини… У буквальному сенсі! Інакше не скажеш!
Іноді вечорами, коли його охоплювала туга, Куртіаль виголошував дивні промови…
«Одного разу, Фердінане, я поїду геть… Поїду під три чорти, ось побачиш! Я поїду дуже далеко… Зовсім один… На свої власні кошти!.. Побачиш!..»
Після цього він ніби замислювався… Я не хотів йому надокучати. Такий настрій повертався до нього час від часу… І це мене дуже інтриґувало…
* * *
Перш ніж я потрапив до Перейра, мій дядько робив усе можливе, аби мене десь прилаштувати, він буквально вергав гори, задіяв увесь свій блат і всіх знайомих… У кожній фірмі, в яку він заходив, він говорив про мене у похвальному тоні… та результату було катма… Звичайно, він охоче утримував мене й надавав житло у своїй квартирі на вулиці Конвенту, але зрештою він був небагатий… це не могло тривати вічно! Бути тягарем для нього було неправильно… Окрім того, я створював незручності в його квартирі… помешкання було не надто просторе… Я прикидався, що сплю, щораз, як він приводив додому якусь чергову мальвіну… й ступав навшпиньки… хай там як, але я йому заважав.
До того ж від природи він був надзвичайно сором'язливим. А ще, ніхто б і не повірив, але він досить часто бував збентеженим. Так і з Куртіалем, після багатьох місяців знайомства він ще не почувався з ним невимушено. Він щиро захоплювався ним і не наважувався ні про що просити… Дядько Едуар не одразу зважився розповісти йому мою історію… і водночас йому аж пекло… Він почувався відповідальним за те, що я опинився на бобах… без жодного заняття…
Зрештою він таки наважився… Ніби жартома, між іншим. Він мимохідь поцікавився… Чи йому часом не потрібна в його бюро винахідників або в його аеростанції секретар-початківець?.. Дядько Едуар не мав ілюзій щодо моїх здібностей. Він добре усвідомлював, що на сидячій роботі я почувався б зовсім кепсько. Він на все дивився реально. Найкраще мені пасувала робота «на вулиці», що вимагає певної кмітливости, дотепности й спритности. У Куртіаля з його купою проблематичних справ я мав шанс прилаштуватися… Так він уважав.
Куртіаль фарбував собі волосся й вуса в ебеново-чорний колір, а борідку залишав сивою… Все це стирчало «по-котячому», брови були здиблені, кошлаті, агресивні, як у диявола, особливо ліва. У глибині очниць світилися крихітні зіниці маленьких, завжди неспокійних очок, які щораз завмирали, коли він вигадував чергову хитрість. Сміючись, він сильно тряс животом, різко бив себе по стегнах, потім на хвильку застигав у роздумах… ніби в захопленні від власної витівки…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Смерть у кредит» автора Луї-Фердінан Селін на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит“ на сторінці 76. Приємного читання.
