Розділ «Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит»

Усі коментували, зачитували до дірок, переписували, критикували, висміювали, обкрадали його знаменитих «Лікаря для себе», «Справжню мову трав» та «Електрику без лампочок»… Кожна із цих книжок була новим, блискучим, ретельним, ґрунтовним і водночас спрощеним викладом насправді складних, заплутаних, ба навіть небезпечних напрямів науки, які без Куртіаля залишилися б недоступними широкому загалу, надто претензійними й герметичними, і без перебільшення можна сказати, що вони залишилися б невикористаними…

Поступово, завдяки тому, що я жив з Куртіалем пліч-о-пліч, я повністю осягнув його натуру… Він був далекий від досконалости, навіть бував доволі жалюгідним, дріб'язковим, заздрісним і потайним… Тепер, заради справедливости, треба нарешті визнати, що з його боку було жахливою помилкою так завантажувати себе роботою! Цілий рік крутитися як проклятий, відбиваючись від справжньої банди маніяків, передплатників «Майстротрона»…

Він проводив жахливі години в цілковитій спустошеності… в потоках ідіотизму… Йому повсякчас доводилося боротися, нападати, відбивати удари, тамувати свої емоції, щоб справити на передплатників гарне враження і щоб вони йшли щасливими з бажанням повернутися…

Спершу Куртіаль не збирався брати мене на службу, не хотів цього… Він вважав мене трохи зависоким, зашироким і, взагалі, надто громіздким для його контори. Вона вже була настільки забита, що там майже неможливо було пересуватися… Але водночас я недорого коштував. Мені надавали лише «пансіон», тобто харчування й житло… Мої батьки були згодні. Мені не потрібні гроші, — твердили вони моєму дядькові… Вони мені не підуть на користь… Але найголовніше, я більше не мусив повертатися до них… Це була одностайна думка нашої родини, а також сусідів і знайомих… Я міг робити що завгодно! Нехай мені дадуть якусь роботу! байдуже де і яку! Головне — не залишати мене без діла! і щоб я перебував на достатній відстані. Одного чудового дня, судячи з моїх задатків, я міг підпалити Пасаж! Такою була загальна думка…

Ще існував варіант з армією… Для мого батька це було найкраще… Та я поки не досяг призовного віку… Мені бракувало щонайменше вісімнадцять місяців… Тут і нагодився де Перейр зі своїм «Майстротроном», це було саме те, що потрібно, справжній рятівний промінь сонця серед пітьми!..

Але Куртіаль довго вагався й ухилявся… Він радився зі своєю дружиною! Вона не заперечувала… Власне, їй було абсолютно байдуже, вона ніколи не заходила в Ґалерею, а завжди була в Монтрету у своєму будинку. Аж поки він нарешті зважився, я розмовляв з ним наодинці разів із десять… Він надто багато говорив… завжди без упину… А я вмів дуже добре слухати… Мій батько!.. Англія!.. Я скрізь слухав… Відтоді у мене це в крові!.. Мені це не завдавало жодного клопоту! Мені не потрібно було відповідати! Саме цим я його й причарував… Своїм стуленим писком… Якось увечері він, нарешті, сказав мені:

— Отже, мій хлопчику! я змусив вас чекати досить довго, але тепер я все обміркував, ви залишитесь у мене! гадаю, що ми знайдемо спільну мову… Тільки не потрібно ні про що мене просити!.. О! ні! ні крихти! Ні краплі! О! Ні гроша. Можете не розраховувати на це! Тобто не розраховувати ніколи! Мені й так неймовірно сутужно, я ледь зводжу кінці з кінцями! Зазнаю витрат на періодиці, плачу видавцеві! Я змучений! розбитий! втомлений! Ви чуєте мене? У мене канючать день і ніч! А непередбачений набір у друкарні? Нові витрати? Саме в цей момент? Про це не може бути й мови!.. Це не промисловість! І не торгівля! Чи якась прибуткова монополія! О, зовсім ні! Всього лише жалюгідне суденце на вітрі думки!.. А скільки ураганів, мій друже, скільки ураганів!..

Ви сідаєте в наш човен? Добре. Я вас приймаю! Я вас беру! Справу вирішено! Піднімайтеся на облавок! Але попереджаю вас. У трюмі — ні дублона! Нічого в руках! У кишенях порожньо! Не засмучуйтеся! Не впадайте у відчай!.. Ви будете готувати сніданок! будете спати на антресолях, я сам раніше там спав… у «туніському» кабінеті… Заправляйте вашу софу… Там можна чудово жити… Там вам буде цілком спокійно! Ох! щасливчик!.. Ви ще оціните це якось увечері! Яке житло! Який спокій! Пале-Рояль ваш, починаючи з дев'ятої години!.. Ви будете щасливі, Фердінане!.. Тепер слухайте! Мені самому! Байдуже — дощ, грім чи ураган! Треба теліпатися до Монтрету! Це важкий обов'язок! Мене чекають! І повірте мені, що це часто буває огидно! я дійшов до того, що ладен кинутися під колеса, коли дивлюся на локомотив!.. О! я стримуюся! Все заради моєї дружини! І трохи заради моїх есе! Зрештою! Все ж! Я не можу сказати нічого іншого! Вона багато натерпілася! І вона чарівна! Якось ви побачите її, пані де Перейр! Вона клопочеться своїм садом!.. Це все — лише заради неї! У неї не так багато радости в житті! Сад та ще будинок! і потім трохи я! я забуваю про себе! О! Це смішно! Ну, годі базікати! Вирішено! Так, гаразд, Фердінане! По руках! згода? Як чоловік з чоловіком! Добре! Вдень ви будете робити наші справи! Вам не доведеться нудьгувати! Не бійтеся, Фердінане, я хочу серйозно зайнятися вами, скеровувати вас, озброїти, закласти у вас знання… Без заробітної плати! Звичайно! Так! Формально так! Але духовно! О! Ви не уявляєте, Фердінане, що ви здобуваєте? Ні! ні! ні! Коли-небудь ви покинете мене, Фердінане, так… Його голос став сумним… Ви залишите мене… Ви будете багаті! Так! багаті! Кажу вам!..

Він не давав мені сказати жодного слова, я так і стояв із роззявленим ротом…

— Ви розумієте мене, справжнє багатство не в гаманці!.. Фердінане! ні! У гаманці нічого немає! Нічого!..

Я теж так думав…

— А поки спершу давайте помріємо! Я дам вам знання! Сенс існування! Це справжній капітал у наших справах! Справжній дар!.. Я допущу вас до паперів, до всіх паперів!.. Відповідальний секретар… Відповідальний за матеріальну частину. Га? Це, здається, вам найбільше пасує… Вам подобається? Не претензійно?.. Підійде?

Звичайно, мені це підходило… Мені підходило все… Але відповідальний за матеріальну частину — це було аж ніяк не почесно… Це була важка робота!.. У цьому я відразу переконався… З ручним візком я мусив виконувати всю роботу з достави… Всі походи до видавця… До того ж я відповідав за всі несправності повітряної кулі… Я мав знаходити всі потрібні інструменти, барометри, розпірки, різні дрібні деталі та інші брязкальця… Я лагодив усі діри оболонки… Лагодив нитками і клеєм. Я зав'язував наново всі вузли на канатах та мотузочках… такелаж постійно рвався… «Завзятий», ця повітряна куля, священний балон, був оточений загальною пошаною, навіть коли лежав у глибині підвалу, обсипаний нафталіном… та міріади хробачків жирували в його складках… На щастя, у щурів каучук викликав відразу… лише зовсім маленькі мишки гризли тканину. Я знаходив у «Завзятому» діри й найменші лакуни та лагодив їх, зашиваючи через край, все залежало від розміру дірок… Потроху він рвався всюди, я церував його годинами, це скінчилося тим, що мене повністю поглинуло це заняття.

У кімнатчині, що правила за гімнастичний зал, було трохи просторіше… До того ж не можна було, щоб мене бачили… відвідувачі контори…

Одного разу, це було передбачено нашою урочистою угодою, я теж мав піднятися в цій штуці на висоту трьохсот метрів… Якось у неділю… Як помічник… Тоді мій титул зміниться… Він говорив мені про це, гадаю, щоб я більше старався… Він був досить хитрий… Зиркав на мене своїми маленькими поросячими очицями… Я бачив його наскрізь… Він брехав за двох!.. Він заздалегідь вирішив обдурити мене!.. Але все-таки харчів у задній кімнаті контори цілком вистачало… Не можна сказати, щоб я був дуже нещасний… Я йому справді був потрібен! Господар є господар!

Я вовтузився зі своїм церуванням, а він заходив до мене близько четвертої.

— Фердінане! Я закриваю контору… Якщо прийдуть… і запитають про мене… скажи, що я вийшов п’ять хвилин тому, що я поспішав! Я скоро повернуся!

Я знав, куди він іде. Він ходив у «Заколот», маленький бар у Пасажі Віладо, на розі вулиці Радзивілл, аби дізнатися результати перегонів… Завжди в той самий час… Він нічого мені про це не говорив… Але я все одно знав… Якщо він вигравав, то насвистував мелодію машіші[54]… Це бувало не часто… Якщо ж пролітав, то був роздратований та всюди плювався… Ходив звіритися на іподром. Тягав за собою газетку прогнозів. Позначав своїх «конячок» блакитним кольором… Це був перший ґандж, що я в нього відкрив.

Його певна нерішучість щодо того, щоб увести мене в курс справи, була пов'язана з кінними перегонами… Він боявся, що я буду про це бовкати… розпатякаю всюди, що він грає у Венсенн… і це дійде до передплатників. Він зізнався мені в цьому трохи згодом… Він страшенно програвав, йому не дуже таланило, хоча він постійно збільшував ставки, але все було марно, він більше не бачив їх, як своїх вух… У Мезон-Альфор, Сен-Клу, Шантії… Скрізь було те саме… Справжня безодня… На це йшли всі гроші за передплату!.. А гроші від повітряної кулі спливали в Отей… Кінні перегони влітали в копієчку! Лонґшан! Ла Порт! Аркей-Кашан! І гоп! І гоп! Ля-ля! Мчимо чвалом! Я бачив, як каса тане, а чому — здогадатися було неважко… Маленькі монетки летіли на жокеїв! рись! галоп! за місце! за перемогу! За всі можливі види!.. Щоб хоч якось розплатитися з видавцем, ми перейшли на квасолю… Мого раґу вистачало нам на тиждень, і ми їли його в бюро із серветкою на колінах… Це було геть не смішно!.. Коли він програвав, то ніколи не зізнавався в цьому… Тільки ставав злим, похмурим і агресивним щодо мене… він зловживав своєю владою.

Після двомісячного випробувального терміну він зрозумів, що я ніколи не влаштувався б у іншому місці… Робота в «Майстротроні» була якраз для мене, саме те, що мені потрібно, а в іншому місці та в іншій обстановці я був би абсолютно нестерпним… Це було написано мені на роду… Коли він вигравав, то нічого не відкладав у касу, а ставав ще мерзеннішим, здавалося, що він мстить за себе. Він був ладен повіситися за одне су… Завжди потайний та брехливий, як десяток жіночих бюстгальтерів… Він розповідав мені такі моторошні небилиці, що вночі я згадував їх… І переказував їх сам собі знову, настільки вони були жорсткі… непристойні! І довгі! Я навіть прокидався і схоплювався від цього. Іноді вони були спеціально так закручені й придумані, щоб мені стало зле… Але коли він повертався з провінції після влаштованої там сенсації, успішної справи… наслухавшись компліментів… коли «Завзятий» не надто рвався… тоді у нього з'являлися чудові харчі… Він смітив грішми… Приносив нам купу їжі через двері задньої кімнати… цілими кошиками… Протягом тижня ми так набивали собі черево, що аж тріщали підтяжки… Я намагався скористатися цим, оскільки потім наставав справжній голод!.. Ми жерли соус з часником, зеленню, оцтом та яйцями… готували телятину з грибами… корнішони… сардини… цибуля… а потім приблизно протягом цілого кварталу була одна хлібна юшка без картоплі… Йому було легше, він жер ще раз увечері в Монтрету, зі своєю половиною! Він не худнув… інша справа — я!