Гнилий вітерець у вечірніх сутінках розносив легку мелодію… чудовисько зі ста тисячами ширінок насідало на мучеників, і у нього в животі буркотіла музика… Я випив дві пляшки пива, цілком на шару, просто поцупив… потім ще дві… і ще дві… всього дванадцять. Ось так!.. Я витратив усі сто су… в мене більше не було ні сантима… Я вицмулив цілий літр білого… Ну й діла!.. І ще цілу пляшку шипучки… Я збирався помінятися з сім'єю на лавці!.. Ох!.. Виміняв у них камамбер… зовсім свіжий… на мій вершковий сирок!.. Увага!.. Я обміняв скибочку шинки на пляшку червоного!.. Якраз те, що потрібно… І в цей момент з'явилася сторожа!.. Ох!.. Нахабство!.. Дурний жарт!.. Ми ж нікого не чіпали!.. Вони одразу ж ганебно змилися… хитаючись… зменшуючись… Відлетіли з поривом вітру! Втекли… Зникли за статуями!.. Натовп підвівся! Кратер забурчав, загудів, заклекотав… Залпи порожніх пивних пляшок долітали до самої площі Зірки!..
Я розділив свій салат на дві частини, і ми зжерли його просто так, сирим… Жартую з дівчатками… П'ю все, що трапляється під руку… Але досить вже пійла!.. це більше не тамує спраги… лише в горлі дере… Все обпікає, повітря, чиїсь цицьки. Якщо поворухнуся, лише спробую встати, точно виблюю… це вже напевне! Зрушитися з місця абсолютно неможливо… Мої повіки склеплюються… погляд гасне… У повітрі лине ніжний приспів… «Я знаю, яка ви гарна…»
Бам! Ка! ра! клак! клак! Це ліхтар, велика біла куля вибухає вгорі від удару каменюки! Дівулі схоплюються! Дико лементують! Це вуркагани з того кутка, жартівники, брудні свині, по той бік канави… Їм потрібна повна темрява!.. От! наволоч!.. Я падаю на якогось хлопа… Він тлустий, як кріт!.. Хропе! Свинтус!.. Але нічого!.. Я зручно влаштувався!.. Він присипляє мене своїм хропінням!.. Заколисує!.. Я думав, у мене ще залишився камамбер… А це вершковий сирок… Він тут!.. Я весь час тримаю його біля серця… Не треба було залишати його в коробці!.. в коробці… Ми тут… Ми залишаємось… Здається, подув вітерець… Сирне серце спить… Здається, вже дуже пізно!.. Зовсім пізно!.. Як і з сиром!.. Надто пізно.
* * *
Я хропів… Нікому не заважав… Лежав на дні канави… Притиснувся до самої стінки…
Якийсь йолоп бреде собі у темряві… Спотикається об мого сусіда й падає просто на мене… навалюється… Я розплющив очі. І влупив щосили… Поглянув у далину… та помітив на горизонті циферблат… Це годинник вокзалу д'Орсе… величезний… Перша ночі! Ох! Боже мій! Хай йому біс! Я спробував вивільнитися! Треба бігти… Обабіч мене дві дами, вони затисли мене… Я їх відштовхнув… Навколо все хропло й сопіло… Мені потрібно виборсатися… швидше… Я підняв свій чудовий піджак… Але я не зміг знайти комірця… Тим гірше! Я мав повернутися до вечері! Трясця його матері! Це моє кляте невезіння! І ще ця спека! і потім, я був надто приголомшений, я був не при собі! Мені було страшно, і я ще не протверезів!.. Нализався! Бражник!
Ах! я, принаймні, пам'ятаю дорогу… Я пішов вулицею Сент-Оноре… вулиця Сен-Рок, що ліворуч… вулиця Ґомбу… тепер прямо. Я підійшов до ґрат Пасажу… Вони ще не були зачинені через спеку… Всі були там… групами, в розстебнутих сорочках, усі сусіди перед крамницями… Вийшли подихати… Вони перемовлялися, сидячи на стільцях… біля дверей… У мене ще не минуло сп'яніння… Я йшов, помітно похитуючись… Ці люди були здивовані. Зі мною ніколи ще не траплялося, щоб я був п'яний!.. Вони мене ще таким не бачили… Вони дивляться з подивом!.. «Скажи-но, Фердінане, ти знайшов роботу?.. Святкуєш, чи що?.. Вирішив влаштувати свято?.. Зустрівся з хмарою?.. Наскочив на циклон?» Знову різні дурниці… Візьйо, що закривав свій заклад, спеціально гукнув мене… Підійшов ближче й сказав: «Слухай, Фердінане, твоя мати вже щонайменше разів з двадцять після сьомої години питала, чи не бачили тебе? Їй-богу! Вона влаштує жахливий скандал!.. Де ж ти був?..»
Я подибав до нашої крамниці. Вона була ще не зачинена… Ортанз чекала мене в коридорчику… Вона, мабуть, зумисно затрималася…
«Ах! якби ви бачили вашу маму! в якому вона стані! На неї шкода дивитися! Це просто страшно! З шести годин вона вже не знаходить собі місця!.. Здається, в саду Тюїльрі була бійка! вона була впевнена, що ви там!.. вона вийшла сьогодні вдень, коли вперше почула шум… На вулиці Вів'єн вона побачила навіженого коня! Вона повернулася зі спотвореним обличчям! Страшенно схвильована!.. Я ще не бачила її в такому стані!..» Поки Ортанз розповідала, вона сама розхвилювалася… Витирала своє спітніле обличчя великим брудним фартухом, від цього все воно було вимащене чимось зеленим, жовтим та чорним… Перестрибуючи через сходинки, я піднявся нагору, у свою кімнату… Мати лежала на ліжку, дуже схвильована, в своїй нічній короткій сорочці без ґудзиків… її спідниці були задерті до стегон… Вона прикладала до ноги вологий рушничок, краплі скапували просто на підлогу…
«А! — підскочила вона, — нарешті!» Вона думала, що мене вже порубано на шматки…
«Твій батько сам не свій! Ой! бідолаха! Він ходив у комісаріат! Де ж ти був?..»
Саме в цю мить я почув, як батько вийшов з убиральні. Він тихенько піднявся сходами, застібаючи підтяжки… Він поправив свою пов'язку на фурункулах… Спочатку він мені нічого не сказав… навіть удав, що не помічає мене… Підійшов до своєї машинки… Й узявся друкувати одним пальцем… Він сопів, як тюлень… Здохнути можна… від цієї задухи… Він підвівся… зняв із цвяха махровий рушник… І змочив собі голову водою з крана… Його сили вичерпалися!.. Він повернувся… Подивився на мене… зизим оком… Зиркнув і на матір, розпластану на ліжку… «Ану прикрийся, Клеманс!..» — сказав він їй зі злістю… Клята нога. Зараз знову починається!.. Він подавав їй знаки! Йому здалося, що я дивився, як вона задерла свої спідниці… Від хвилювання вона нічого не розуміла… Вона не винна… Він простер руки до неба… Він уже був у нестямі! У неї відкритий увесь живіт… Нарешті вона опустила спідниці… І трохи змінила позу… Повернулась на матраці… Я хотів був сказати хоч слово… хоч що-небудь, щоб швидше пройшло збентеження… Хоча б про спеку… Було чути, як нявчать коти… Там, далеко, на скляному даху… Вони бігали все швидше й швидше… Перестрибуючи провалля між високих труб…
Нас обдуває свіжим повітрям… справжній зефір!
— Слава Богу! Здається, посвіжішало!.. — одразу зазначила мати. — Ну й добре! Господи! Але досить пізно! Бачиш, Оґюсте, моя нога давала відчути, що піде дощ!.. Я не могла помилитися!.. Біль завжди той самий… Стріляє в сідницю… Певний знак, це абсолютно точно… Ти чуєш, Оґюсте, буде дощ!..
— Ой! Та помовч хоч трохи! Дай мені попрацювати! Чорт забирай! Ти не можеш припинити своєї балаканини!
— Але ж, Оґюсте! Вже майже друга година! Поглянь, любий! а ми ще й не лягли!
— Знаю! Чортів смердючий бордель! До сраки! Я чудово знаю, що вже друга ночі! Та хіба я в цьому винен?.. Буде й третя година! Господи! А потім четверта! А потім тридцять шоста! А потім знову дванадцята! Чортів бордель!.. Цей клятий сраний бордель, від якого мені хочеться блювати день і ніч!.. Це нестерпно, зрештою!..
Тут він завдав по своїй машинці жахливого удару, одразу по всіх літерах, натискаючи на всю клавіатуру… Й обернувся з побуряковілим обличчям до мене… Він націлився просто на мене. «А! — сказав він мені дуже голосно, він горлав щосили, декламуючи: — Ви всі мені остогидли! Чуєте мене?.. Зрозуміло? А ти, брудний вилупку! безсоромний гультяю! Де ти знову вештався? З восьмої години ранку? Га? Не хочеш відповісти? Скажи! Скажи, будь такий ласкавий!..»
Спершу я нічого не відповів… Та нараз я згадав, що пішов за закупами… справді, я ж нічого не приніс! Ах! хай йому біс! Яка необачність!..
Я думав тепер лише про шинку!.. Я вже все забув… Тепер я усвідомив, як низько впав! Хай йому біс! «А гроші твоєї матері?.. А її продукти?.. Га? Га! Га!» Він тріумфував!.. «Бачиш, Клеманс!.. Ось результат!.. Ти бачиш, що наробила… З цим пропадющим недоумком! Твоя сліпота… Даєш зброю цьому бандитові! Твоя непростима довірливість!.. Твоя ідіотська легковірність!.. Ти знову дала йому гроші!.. Довірити свій гаманець йому?.. Віддати йому все!.. То віддай йому весь будинок!.. Аякже!.. Ах! Ах! я ж це передбачав!.. Він нагадить прямо тобі в руку! Ах! Ах! Він усе з нас випив! Він нас буквально пожирає!.. Від нього смердить алкоголем! Він п'яний! Підчепив сифіліс! Трипер! Він принесе нам і холеру! Тоді ти, нарешті, будеш задоволена!.. Ах! І ти пожнеш-таки плоди! ти сама, чуєш мене?.. Ти хотіла такого сина?.. Ну й отримуй його!.. Ти сама!.. Чорт мене забирай тисячу разів!..»
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Смерть у кредит» автора Луї-Фердінан Селін на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит“ на сторінці 72. Приємного читання.