Розділ «Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит»

— Ти справді так вважаєш, Фердінане? Не перебільшуєш?

— Я сказав вам те, що думаю!.. Я в цьому дещо тямлю…

Я став справжнім експертом по дірах… Я не бажав чути заперечень… Він скоцюрбився в куточку… Розмову закінчено!.. Ми більше не заговорювали один до одного…

Усі інші на полицях, не могли зрозуміти, що ж, власне, сталося… Та-да-дам! Та-да-дам! Стукотіли колеса. Було чути, як олива скрапує з ліхтаря… Всі гойдливі голови… нараз похилилися.

Якщо у світі й існує якась річ, до якої слід ставитися з надзвичайною недовірою, то це далебі вічний двигун!.. На цьому гарантовано обпечеш собі пальці…

Усіх винахідників можна загалом поділити на декілька категорій за їхніми захопленнями… Є чимало осіб, майже зовсім безпечних… Вони захоплюються «розрядами», наприклад «телуричними», «доцентровими»… Ці хлопці дуже поступливі, вони можуть їсти у вас з руки… із пригорщі… Дрібні господарські винахідники теж не надто настирні… Що ж до всіх отих «тертушок для сиру», «китайсько-фінських каструль», «ложок з подвійною ручкою»… загалом усього, чим послуговуються на кухні… То ці типи люблять пожерти… Це справжні бонвівани… Вдосконалювачі «метро»?.. О, тут уже потрібно бути обережнішим! Але абсолютно божевільні, по-справжньому невгамовні маніяки майже всі схиблені на «вічному двигуні». Ці ладні на все, аби довести вам, що зробили відкриття!.. Вони знімуть з кожного скальп, хто висловить хоч найменший сумнів… цих людей не можна дражнити…

Я зустрічав у Куртіаля хлопчину з бані, він був справжнім фанатиком… він міг говорити лише про свій «маятник», причому напівпошепки і з несамовитим блиском очей… Відвідував нас і заступник прокурора з провінції… Він спеціально приїжджав з південного сходу, аби лише показати свій циліндр… величезну трубу з ебоніту з відцентровим клапаном та електричним датчиком… На вулиці його можна було запримітити ще здалеку, він ходив боком, як справжній краб… Він нейтралізував тяжіння Меркурія, випромінювання Сонця та «іони», що проходять крізь хмари… Він ніколи — ні вдень ні вночі — не знімав з плечей свого величезного азбестового накомірника, обплетеного дротом та шовком… Це був його хвильовий детектор… Коли він входив у «взаємодію», то здригався… у нього з ніздрів вигулькували бульбашки…

Куртіаль знав їх усіх як облуплених!.. Він знав, як з ними поводитися… З багатьма він був на «ти». Ми сяк-так викручувалися… Але якось йому спало на думку влаштувати між ними «конкурс»!.. Це було цілковите божевілля! Я відразу забив тривогу!.. Я тут же закричав… Усе, що завгодно, тільки не це! — але стримати його було неможливо! Йому терміново були потрібні гроші, ще й готівка!.. Звичайно, наші справи були дуже кепські… Ми заборгували вже принаймні за шість номерів «Майстротрону» друкареві Тапоньє… далі відбріхуватися було неможливо… З іншого боку, польоти не приносили колишніх доходів… Нам страшенно заважали аероплани… Уже 1910 року селюки стали хвилюватися… Вони хотіли бачити самі літаки… Ми ж далі гарячково вели своє листування… Так би мовити, без жодного перепочинку… Ми боролися до кінця… Чіплялися до всіх йолопів… і до архієпископів… і до префектів… і до поштових паній… і до фармацевтів… і до «садових виставок». Тільки навесні 1909 року ми віддрукували понад десять тисяч рекламних листів… І трималися до останнього… Треба сказати, що Куртіаль продовжував грати на кінних перегонах. Він повернувся в «Заколот»… Мабуть, розрахувався з Нещодавно… Я бачив, як вони розмовляли… мій старий шкарбун виграв за одним присідом в Анжьєні шістсот франків на Морквині та ще двісті шістдесят на Селімені в Шантії… Це його сп'янило… Він ризикував дедалі більшими сумами…

Якось уранці він з'явився в контору геть тепленький… І одразу ж накинувся на мене…

— А! Поглянь-но, Фердінане! Нагода! Ось вона! Це справжня нагода!.. Ось… Ти чуєш мене, десять років!.. Платив лише я!.. вистачить! я набив собі руку! Більше я не схиблю! Дивися!.. — він показував мені «Крокіньоль», нову газетку про перегони, яку він уже всю помалював… синім, червоним та жовтим! Я, довго не думаючи, сказав йому…

— Послухайте, пане де Перейр! Уже двадцять четверте число… В нас у касі чотирнадцять франків… Тапоньє дуже люб'язний… досить терплячий, слід віддати йому належне, але зрештою й він більше не бажає друкувати наш журнал!.. Я хочу одразу ж попередити вас! Ось уже три місяці, як він облаює мене щоразу, коли я приходжу на вулицю Рамбюто… Особисто я більше до нього не піду, навіть з ручним візком!

— Дай мені спокій, Фердінане! Дай мені спокій… Ти мені набридаєш! Ти стомлюєш мене своєю балаканиною… Своїми меркантильними розмовами!.. Іди і передай цьому Тапоньє… Від мене, ти чуєш! Цього разу від мене… Якщо подумати, то цей гад розжирів за мій рахунок!.. Ось уже двадцять років, як я його годую! Він нажив собі цілий статок! урвати! вхопити! І чимало! Колосально! На моєму журналі!.. Я хочу передати цій сволоті ще дещо! Скажи йому! Ти чуєш мене! Скажи йому! Що він може поставити весь свій заклад, всі свої манатки, свою обстанову! своє господарство! посаг своєї дочки! свій новий автомобіль! усе! страховку! поліс! нехай нічого не залишає! велосипед свого сина! Все! затям гарненько! Все на фаворита Брагаманса… Я говорю «фаворита»! В «третьому»! Мезон, у четвер!.. Ось! Саме так, хлопчику!.. Я чітко бачу! 1800 франків за 100 су! Точніше 1887… Усі до решти!.. Затям гарненько! З тим, що я матиму на іншому, це за обидва заїзди становитиме 53498 франків! Ось! Саме так… Брагаманс!.. Мезон! Брагаманс!.. Мезон!..

Він і далі торочив те саме… не слухаючи мене… й вийшов через коридор… Він нагадував сновиду…

Наступного дня я чекав його весь вечір… що він прийде… прийде з п'ятдесятьма трьома тисячами… Минуло п'ять годин… Нарешті він приперся… Я бачив, як він ішов через садок… Не звертаючи уваги ні на кого в конторі… Він пройшов просто до мене… Схопив мене за плечі… І стис мене в своїх обіймах… Він більше не вихвалявся… Він ридав…

— Фердінане! Фердінане! Який я жалюгідний мерзотник! Паскудний негідник… Яка ганьба!.. Я все втратив, Фердінане! Все моє! твоє! мої борги! твої! газ! усе!.. Я винний ще одну ставку Нещодавно!.. палітурникові я винен 1800 франків… У консьєржки в театрі я позичив ще 30 франків… Я винен ще 100 франків сторожеві в Монтрету!.. Я зустріну його сьогодні ввечері… Ти бачиш, до чого я докотився!.. О! Фердінане! Ти був правий! Мені кінець!..

Він журився… катувався… рахував… і знову перераховував усі гроші… Скільки всього він був винен?.. Щоразу виходило все більше… Він знаходив стільки боргів, що я думав, він їх вигадував… Він шукав олівця… І збирався почати все знову… Я рішуче зупинив його… І сказав йому:

— Стривайте! Стривайте, пане Куртіаль! Ідіть заспокойтеся! На що це схоже?.. Якщо прийдуть клієнти! Що вони подумають? Вам ліпше піти відпочити!..

— Фердінане! Твоя правда!.. Ти говориш розумніше, ніж твій учитель! Жалюгідний стариган! Жахіття, Фердінане! Жахіття!..

Він обхопив обіруч свою голову…

— Це неймовірно! Неймовірно!..