Розділ «Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит»

Куртіаль присвятив дванадцять книг чистому синтезу Астрономічних Відкриттів та чотири книги — генію Распая, «природним зціленням».

Це було так ґрандіозно, що якось дядько Едуар вирішив сам піти в «Майстротрон», щоб спробувати напитати роботу. Була ще одна причина, він хотів проконсультуватися з приводу своєї велосипедної помпи… Він знав де Перейра віддавна, з часів його сімдесят другого підручника, найчитанішого та найпоширенішого в світі, того, який найбільше посприяв його славі та широкій популярності: «Обладнання велосипеда, його аксесуари та нікелеві деталі, для будь-якого клімату планети за ціною 17 франків 95 сантимів». Невелика за обсягом праця в той час, про який я говорю, продавалася у Бердуйона та Малларме, технічних видавців, у їхній книгарні на набережній Оґюстен… Славу та загальне захоплення, викликані появою цього жалюгідного тривіального твору, в наші дні важко зрозуміти… Проте близько 1900 року «Обладнання велосипеда» Куртіаля Марена де Перейра було для новоспеченого велосипедиста чимось на кшталт катехізису, «путівника», «джерела знань»… Та Куртіаль був доволі самокритичний, він намагався не звертати уваги на такі дрібниці! Його зростаюча популярність, безперечно, принесла йому збільшення потоку листів, нові візити, нових нав'язливих відвідувачів, нові неприємні обов'язки, загострення полеміки… Й дуже мало радощів!.. Приїжджали проконсультуватися з Грінвіча та Вальпараїсо, з Коломбо та Бланкенберґа, консультувалися з приводу різних проблем сідла, «підйомного» або «м'якого», про зношення підшипників, про мастило на деталях… про оптимальне дозування речовин, що мали запобігти іржавінню керма… Що стосується самої слави, то його не дуже влаштовувала та, яку приніс йому велосипед… Він уже тридцять років поширював по світу плоди своїх праць, уклав багато інших підручників, набагато значущіших та корисніших, ширшого діапазону. Протягом свого життя він пояснив практично все… Найабстрактніші, найскладніші теорії, непогамовні фантазії фізиків та хіміків, про зародження «радіополярности»… Зоряну фотографію… Все — так чи так — він уже потрактував, про все написав. Він відчував сильне розчарування, пригніченість та неприємне здивування, коли бачив, що його звеличують, обожнюють та оточують славою з приводу повітряної камери та тонкощів «подвійної шестерні»!.. Почнімо з того, що сам він відчував жах перед велосипедом… Ніколи його не вивчав, ніколи на нього не сідав… А з механікою було ще гірше… Він не зміг би розібрати навіть колесо або ланцюг!.. Руки у нього росли далебі не з того місця, хоча він виявляв спритність на перекладині чи на трапеції… Він був незграбний, як тридцять шість свиней… Забиваючи цвях, він розплющував собі принаймні два нігті та перетворював на кашу свій великий палець, варто було йому взятися за молоток, одразу ж починалася кривава бійня. Я вже не кажу про плоскогубці, він би обов'язково вирвав шматок стіни… стелі… цілу кімнату… Навколо не залишилося б нічого… Він не мав ні крихти терпіння… його розум працював надто швидко, але надто абстрактно, він був надто інтенсивний та глибокий… варто було йому зіткнутися з опором матерії, у нього починалися судоми… Все йшло коту під хвіст… Це лише в теорії він добре залагоджував проблеми… На практиці він непогано володів гантелями в задній кімнаті… та ще у неділю міг піднятися в ґондолу й наказати «віддати кінці», а потім приземлитися «клубочком»… якщо ж він починав лагодити щось власними руками, це закінчувалося трагедією. Варто було йому взяти якусь річ, як він одразу ж упускав її або ж пхав її собі в око… Неможливо бути досконалим у всьому! Це слід розуміти… Але серед усіх його творів був один, що викликав у нього особливу гордість… його слабина… Достатньо було легкого натяку, як він увесь починав вібрувати… Потрібно було частіше в розмові до цього повертатися, щоб заслужити його прихильність. Дослідження в галузі «синтезу» були, безперечно, головним його досягненням, запаморочливим успіхом… «Повне зібрання творів Оґюста Конта, наведене суворим форматом «позитивної» молитви в двадцяти двох рядках акровірша»!

Цим незвичайним витвором він майже миттєво прославився на всю Америку… Латинську… як сміливий новатор. Уже за кілька місяців Уругвайська академія зібралася на пленарне засідання й одностайно обрала його «Bolversatore Savantissimo» зі статусом «довічного члена»… До того ж місто Монтевідео через місяць проголосило його «Citadinis Etematis Amicissimus». Куртіаль сподівався, що такі титули та тріумф принесуть йому іншу славу, піднесенішу… й він зможе розгорнути масштабну діяльність… Очолити рух глибокого філософського спрямування… «Друзі Чистого Розуму»… Та дзузьки! Дідька лисого! Вперше у своєму житті він потрапив пальцем у небо! Він цілковито прорахувався… Велике ім'я Оґюста Конта вирушило до антипода, але не перетнуло моря назад! Воно навічно залишилося на Ла Платі. Воно вже не повернулося в рідну домівку. Воно так і залишилося в американців, і все-таки протягом декількох місяців він намагався зробити неможливе… У «Майстротроні» він не шкодував місця, намагаючись надати своїй «молитві» привабливого французького присмаку, він переробив її на ребус, вивернув, як камізельку, засіяв крихітним насінням лестощів… зробив войовничою… в стилі Корнеля… агресивною і, нарешті, запопадливою… Марна праця!

Навіть погруддя Оґюста Конта, спершу встановлене на найвиднішому місці, ліворуч від великого Фламмаріона, не подобалося клієнтам, його довелося прибрати. Він прорахувався. Передплатники невдоволено пирхали. Наскільки безперечною здавалася їм популярність самого Фламмаріона, настільки ж викликав у них огиду Оґюст. Він відштовхував їх від вітрини… У буквальному сенсі! Інакше не скажеш!

Іноді вечорами, коли його охоплювала туга, Куртіаль виголошував дивні промови…

«Одного разу, Фердінане, я поїду геть… Поїду під три чорти, ось побачиш! Я поїду дуже далеко… Зовсім один… На свої власні кошти!.. Побачиш!..»

Після цього він ніби замислювався… Я не хотів йому надокучати. Такий настрій повертався до нього час від часу… І це мене дуже інтриґувало…

Перш ніж я потрапив до Перейра, мій дядько робив усе можливе, аби мене десь прилаштувати, він буквально вергав гори, задіяв увесь свій блат і всіх знайомих… У кожній фірмі, в яку він заходив, він говорив про мене у похвальному тоні… та результату було катма… Звичайно, він охоче утримував мене й надавав житло у своїй квартирі на вулиці Конвенту, але зрештою він був небагатий… це не могло тривати вічно! Бути тягарем для нього було неправильно… Окрім того, я створював незручності в його квартирі… помешкання було не надто просторе… Я прикидався, що сплю, щораз, як він приводив додому якусь чергову мальвіну… й ступав навшпиньки… хай там як, але я йому заважав.

До того ж від природи він був надзвичайно сором'язливим. А ще, ніхто б і не повірив, але він досить часто бував збентеженим. Так і з Куртіалем, після багатьох місяців знайомства він ще не почувався з ним невимушено. Він щиро захоплювався ним і не наважувався ні про що просити… Дядько Едуар не одразу зважився розповісти йому мою історію… і водночас йому аж пекло… Він почувався відповідальним за те, що я опинився на бобах… без жодного заняття…

Зрештою він таки наважився… Ніби жартома, між іншим. Він мимохідь поцікавився… Чи йому часом не потрібна в його бюро винахідників або в його аеростанції секретар-початківець?.. Дядько Едуар не мав ілюзій щодо моїх здібностей. Він добре усвідомлював, що на сидячій роботі я почувався б зовсім кепсько. Він на все дивився реально. Найкраще мені пасувала робота «на вулиці», що вимагає певної кмітливости, дотепности й спритности. У Куртіаля з його купою проблематичних справ я мав шанс прилаштуватися… Так він уважав.

Куртіаль фарбував собі волосся й вуса в ебеново-чорний колір, а борідку залишав сивою… Все це стирчало «по-котячому», брови були здиблені, кошлаті, агресивні, як у диявола, особливо ліва. У глибині очниць світилися крихітні зіниці маленьких, завжди неспокійних очок, які щораз завмирали, коли він вигадував чергову хитрість. Сміючись, він сильно тряс животом, різко бив себе по стегнах, потім на хвильку застигав у роздумах… ніби в захопленні від власної витівки…

Саме Куртіаль де Перейр отримав другий у Франції дозвіл на перегоновий автомобіль. Його диплом, облямований золотою рамкою, і фото молодика за кермом монстра з втулками висіло у нас над бюро. Це захоплення закінчилося трагічно… Він часто мені про це розповідав: «Мені пощастило, — вважав він, — послухай! Ми прибули в Буа ле Дюк… чудове прогорання пального!.. Мені не хотілося зменшувати швидкости… І тут я помітив учительку, що дерлася на насип… Вона розмахувала парасолькою… Намагалася привернути мою увагу… Вона прочитала всі мої твори. Я не хотів бути нечемним… І пригальмував біля школи… Тут мене оточили та засипали компліментами!.. Я втамував спрагу… І збирався знову зупинитися лише в Шартрі, до якого було ще вісімнадцять кілометрів… Там був останній контрольний пункт… Я запросив дівчину… Сказав їй: «Сідайте, панночко… сідайте поруч зі мною! Займайте місце!» Вона завагалася, ця лялечка, трохи кокетуючи… Я наполягав… Вона таки сіла… Ми рушили… Із самого ранку на кожному контролі, особливо в Бретані, був один лише сидр… Машина сильно вібрувала, але чудово йшла… Я не наважувався зменшити швидкість… І в той же час мені було несила терпіти!.. Нарешті я не витримав!.. І пригальмував… Помітивши кущ, я зупинив машину і вистрибнув. Я залишив кралю в авто! Й гукнув їй здалеку: «Зачекайте мене! Я повернуся за секунду!..» Щойно я розстебнув ширінку, як відчув, що мене, розумієш! щось убило! Мене підхопило! Й пошпурило, як соломинку… віднесло ураганом! Бах! Неймовірно! Нечуваний вибух!.. Усі дерева, вся трава навколо були зірвані, скошені, здуті вихором! Повітря спалахнуло! Я опинився в глибині кратера майже без тями… Обмацав себе!.. Зібрався на силі!.. Видерся на дорогу!.. Все зникло! Машина? Вакуум, мій друже! Вакуум! Машини не було! Випарувалася!.. Разбита блискавкою! Справді! Колеса, шасі… були обпалені, як гілля дуба чи смолистої сосни… Весь кузов… Ти не повіриш! Я поплентався по околицях від купини до купини! всюди порпався! нишпорив! Кілька уламків тут, там!.. кілька гілочок… Шматочок віяла, пряжка від пояса! Одна із затичок резервуара… Шпильки для волосся! Це все! Один зуб, належність якого так і залишилася нез'ясованою!.. Офіційне розслідування нічого не дало!.. нічого не прояснило!.. чого й слід було чекати… Причини цього ґрандіозного вибуху назавжди залишилися в таємниці… Через два тижні за п'ятсот метрів від того місця, в ставку, після тривалого зондування виявили ступню цієї дівчини, наполовину обгризену щурами.

Зі свого боку, я, особливо не вдаючись у подробиці, з усіх численних гіпотез, які пояснюють причину займання, що призвело до жахливого вибуху, міг сприйняти всерйоз лише одну… Непомітний зсув однієї з плавких деталей… Легко здогадатися! Як від трясанини та послідовних ривків тонкий металевий стержень, фарбований суриком, почав тремтіти, і на якусь секунду! десяту частку секунди!.. потрапив під цівку пального… В одну мить усе злетіло в повітря!.. Чудова гримуча суміш! Справжня граната… От така, мій любий друже, була тоді ненадійність системи. Через багато років після катастрофи я повернувся на це місце… Там досі пахне горілим!.. Проте на тій критичній стадії автомобільної справи траплялося безліч подібних фантастичних вибухів майже такої ж потужности! Перетворення на пил! Повне розсіювання! Колосальна вибухова хвиля!.. Їх можна порівняти лише з раптовим вибухом рідкого повітря… Ба більше!.. Я маю щодо цього свою думку!.. Насправді, це банально! Абсолютно зрозуміло… Від початку до кінця!.. Жодних сумнівів! Жодної загадки! Розгадка криється в причинах самої трагедії!.. В цьому не хочуть зізнатися! Сьогодні це вже не має особливого значення! Таких деталей більше не використовують! Давним-давно! І чудово! Перед нами стоять інші проблеми… В тисячу разів актуальніші! Як усе це далеко, мій друже! Ніхто більше не працює із суриком!..

Куртіаль ніколи не носив целулоїдного комірця… У нього був свій метод робити тривкими, незабрудненими та непромокальними фальшиві комірці зі звичайного полотна… За допомогою якогось особливого лаку, який наносився двома чи трьома шарами… Він тримався щонайменше… шість місяців… захищаючи від брудних пальців, пилу і випарів. Це був чудовий продукт на основі чистої целюлози. Фальшивий комірець не зношувався два роки. Виключно заради кокетства він фарбував його щомісяця! Це надавало йому відтінок, навіть блиск перлів та старовинної слонової кістки. Але, на противагу тому, що було написано в інструкції, на цьому комірці було чітко видно всі відбитки пальців… Вони утворювали великі плями, які накладалися одна на одну! Цей винахід ще не був досконалим. Час від часу він сам зізнавався в цьому. Назви для цього дива ще не існувало. Він залишав за собою право придумати її свого часу.

Щодо зросту, то Куртіаль де Перейр зайвини далебі не мав! Йому не можна було втрачати жодного дюйма… Він носив дуже високі підбори, проте зі взуттям були складнощі… Незмінні перетинки з бежевого драпу та маленькі перламутрові ґудзички… Лише в нього, як і в мене, сильно пітніли ноги… Від нього жахливо смерділо, особливо в суботу… У неділю вранці він займався своїм туалетом, я був у курсі. Серед тижня у нього не було ні хвилини. Я знав про це… Дружини його я ніколи не бачив, він розповідав мені про її справи та звички. Вони жили в Монтрету… А щодо ніг, то це стосувалося не лише його… Це було напастю того часу… Коли приходили винахідники, вони обливалися потом і ставало важко вислуховувати їх до кінця навіть з дверима, відчиненими навстіж у великий сад Пале… Дихати було неможливо… Я починав відчувати огиду до своїх власних ніг.

Офіс «Майстротрона» важко було перевершити за рівнем безладу, абсолютного хаосу та неймовірної плутанини… З порога приміщення до самої стелі, на всіх щаблях та виступах, на всіх меблях, стільцях, шафах і під ними всуціль було навалено паперів, брошур, своєчасно непоширених, переплутаних, розірваних, без обкладинок, усі твори Куртіаля лежали тут купою, цілі піраміди, гори… В цьому огидному звалищі змішалися словники, наукові трактати, мапи, олеографічні копії. Крізь них прокладали дорогу як доведеться, навпомацки… запорпуючись у сміття… що здіймалося хисткими горами. І все це раптом завалювалося! Суцільний кавардак! Плани, начерки розліталися, як від вибуху! десять тисяч кілограмів летіло вам просто в пику!.. Справжні лавини залежаного паперового мотлоху здіймалися стовпом пилу… шалений вулкан відходів… Щораз виникала загроза прориву дамби, коли хотіли продати якусь брошурку за сто су…

Проте він цим не переймався… Він не вважав це надто жахливим і не відчував ані найменшого бажання змінити стан речей… Аж ніяк! Він чудово почувався в цьому запаморочливому хаосі… Він завиграшки знаходив потрібну йому книжку… Витягав її впевненим рухом руки… з будь-якої купи… Перевертав усі обкладинки, порпався у величезній горі й точно діставав потрібну книжечку… Щоразу це здавалося дивом… Він помилявся дуже рідко… У нього було відчуття безладу… Він співчував усім, у кого його не було… Весь порядок повинен бути в думках! У матерії все навпаки!.. Щораз, коли я намагався сказати йому, що неможливо розібратися в цьому хаосі, в цьому вертепі, він улаштовував скандал і сварив мене… Він не давав мені спуску… Його позиція була непохитна… «Звичайно, Фердінане, я не вимагаю від вас неможливого! Ніколи у вас не було справжнього інстинкту, цікавости, бажання розібратися… Тут! хай би що там говорили! книжок достатньо!.. Вас ніколи не цікавило питання, мій бідний друже, як виглядає мозок?.. Апарат, яким ви думаєте? Га? Авжеж, ні! це вас зовсім не цікавить… Вам більше до вподоби позирати на дівчат? Отже, ви не знаєте! Ви легко можете переконатися, що безлад, мій друже, то чудова сутність самого вашого життя! Всієї вашої фізичної та метафізичної сутности! Але це не ваша душа, Фердінане! Мільйони, трильйони складок… ідуть у глибини, в сірі, витончені, підводні, вислизаючі, невловні… Безмежні! Ось гармонія, Фердінане! Воля природи! Втеча у невизначене! І ніщо інше! Впорядкуйте, Фердінане, ваші убогі думки! Почніть з цього! Не з декількох манірних, розважливих, неґативних, грубих підмін, а з самої суті, я хочу сказати! чи будете ви тоді кидатися на мозок, виправляти його, калічити, підпорядковувати якимсь тупим правилам? кроїти геометричним ножем? наново переробляти його за правилами вашої нахабної глупоти?.. Подавати його шматочками? як королівський пиріг? з прикрасою-бобом посередині? Га? Я запитую вас. Без недомовок? Чи було б це правильно? Естетично? Вас, Фердінане, я впевнений, пригнічує помилка! З вами відбувається те саме, що й з усіма! Одностайне прагнення до небуття! На суто інстинктивному рівні! Популярні думки! Все тією ж ціною, Фердінане!.. Я боюся, що ти назавжди залишишся в цьому сміттєвому відрі розуму! Тим гірше для тебе! Ти бовдур, Фердінане! короткозорий! сліпець! глухман! тупак!.. Ти оскверняєш увесь мій божественний безлад своїми хибними розумуваннями… У Гармонії, Фердінане, єдина радість світу! Єдине звільнення! Єдина правда!.. Гармонія! Знайти Гармонію! Ось… Ця контора перебуває в Гар-мо-ні-ї!.. Ти чуєш мене, Фердінане? як мозок, не більше! У порядку! В повному порядку! Вслухайся в мої слова! Вдивися в цю річ! Звикай до гармонії! І Гармонія знайде вас! Ви знайдете все, що так довго шукали на дорогах світу… І навіть більше! Безліч інших речей! Фердінане! Мозок, Фердінане! в ньому ви знайдете все! Так! «Майстротрон» — це мозок! Це цілком ясно? Це не те, чого ти хотів? Ти й тобі подібні?.. Безглузде нагромадження клітин! Барикада брошур! Величезне смертоносне підприємство! Некрополь чартистів! Так! ніколи! Тут все рухається! Все шумить! Ти скаржишся! Все гороїжиться, ворушиться! Ледь торкніться до цього! Ризикніть — хоч одним пальцем! Усе збуриться! Тієї ж миті затремтить! Заструмує! Розквітне! Стане ще величнішим! Я не чиню насильства над життям! Я приймаю життя таким, яким воно є! Займатися канібалізмом, Фердінане? Ніколи!.. Щосили намагатися підвести життя до власної концепції длубатися в лайні? Хух! Усе хитається? Все руйнується? Еге! Тим краще! Я не хочу більше рахувати зірки! 1! 2! З! 4! 5! Я не думаю, що мені все дозволено! Право звужувати! виправляти! спотворювати! обтесувати! переробляти!.. Га?.. З чого я це взяв? З вічности? З природи речей? Це неприродно, мій хлопчику! Це не природа! Це підлий виверт!.. Я залишаюся у згоді з Усесвітом! Я залишаю світ таким, яким знайшов!.. Ніколи не поліпшуватиму його! Ні!.. Всесвіт сам по собі! Я його розумію! І він мене розуміє! він зі мною, коли мені треба! коли він мені більше не потрібний, я відпускаю його! Ось як усе відбувається!.. Це питання космогонії! Але я не маю встановлювати іншого порядку! Тоді як у тобі істинного порядку немає! Його нема..!..»

Він геть розлютився, так ніби був неправий…

Малі праці Куртіаля було перекладено на безліч мов, їх продавали навіть в Африці. Один з його кореспондентів був негром, він керував Султанатом у Верхній Убанга Шарі-Чад. У цього молодика була пристрасть до різного роду підйомних пристроїв. Це була його мрія, манія!.. Йому вислали всю відповідну документацію… Він ніколи не бачив їх насправді. Куртіаль 1893 року опублікував дослідження «Про вертикальну тягу». Він вивчив усі деталі та численні тонкощі, гідравлічні, балістичні, «електрорегенеруючі»… Це була цінна ґрунтовна розвідка, яка, однак, займала в його доробку скромне і незначне місце. Адже його знання охоплювало, певна річ, усі галузі…

Щоправда, офіційні особи ним гребували і дивилися на нього зверхньо, але навіть старому педантові годі було обійтися без його посібників. Вони входили до навчальних програм більшости шкіл. Неможливо було уявити щось зручніше, простіше й дохідливіше, це було саме те, чого всі потребували! Це запам'ятовувалося і забувалося без жодного напруження. Говорили, що, за приблизними підрахунками, лише у Франції щонайменше одна сім’я з чотирьох мала на своїй книжковій полиці одну «Сімейну астрономію», «Господарювання без бідности» або «Виробництво іонів»… А одна з дванадцяти — «Поезію у кольорах», «Сад на даху» та «Вирощування курей удома». І це лише практичні посібники… У нього була ще серія, праці (в численних виданнях) вже по-справжньому класичні: «Індустанське одкровення», «Історія подорожей до полюса від Мопертюї до Шарко». Величезна кількість! Було що почитати й довгими зимовими вечорами, чимало кілограмів оповідей…