Розділ «Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит»

Я ризикнув ще раз запитати його, чи не час мені знову взятися до діла… почати читати оголошення.

— Залишайся тут! — сказав він мені… — Тобі погано? Ти від чого-небудь страждаєш, мій зуаве? Сходи погуляй! Тобі стане краще!.. Не втручайся ні в що!.. Ти знову пошиєшся в дурні!.. Я сам знайду тобі роботу! Я посилено займаюся цим! Дай мені спокійно довести справу до кінця! І не пхай сюди свого носа! Ти достатньо вже наламав дров! Можеш тільки все зіпсувати… Ти ще не отямився! До того ж я домовився з твоїми батьком і матір'ю… Іди ще погуляй… Це не триватиме вічно! Пройдися набережними до Сюрен! Покатайся на пароплаві! Зміни обстановку! Що може бути ліпшим за прогулянку на облавку судна! Спустися в Медон[50], якщо хочеш! Розвійся!.. Через декілька днів я повідомлю тебе… Матиму для тебе приємну звістку!.. Я це відчуваю!.. Я в цьому просто впевнений!.. Але не треба квапитись!.. Маю надію, що пишатимусь тобою!..

— Так, дядьку!..

Такі люди, як Роже-Марен Куртіаль де Перейр, трапляються не щодня… Маю визнати, що тоді я був ще надто молодий, аби оцінити його по-справжньому. Дядькові Едуару якось пощастило з ним познайомитись у «Майстротроні», улюбленому часописі (двадцять п'ять сторінок) дрібних аматорів-винахідників Паризького регіону… Він там був, як завжди, з приводу патенту на найкращий, найнадійніший, найкомпактніший, найгнучкіший герметичний велосипедний насос…

Варто одразу ж сказати, що Куртіаль де Перейр цілковито відрізнявся від інших дрібних винахідників… Він був на голову вище всіх отих телепнів, що передплачували цей часопис… То була юрба невдах… О! ні! Він, Куртіаль Роже-Марен, був геть інакшим! Він був справжнім метром!.. До нього приходили проконсультуватися не лише сусіди… Люди приїжджали звідусіль: з департаменту Сена, з департаменту Сена-і-Уаза, з провінції, з колоній… з-за кордону!..

Цікаво, що в глибині душі Куртіаль відчував лише зневагу та не надто приховану відразу… до всіх цих дрібних аматорів, що товпляться біля науки, всіх цих старанних кустарів, сновидних закрійників та торговців кімнатними шплінтами… До всіх цих недоумкуватих службовців, яких звідусіль витурювали й усюди гнобили, тихих, старанних творців… «вічного двигуна»… квадратури кола… та «магнетичного крана»… До всього цього затхлого болота докучливих балакунів… дослідників Місяця!..

Варто було йому на кого-небудь з них перевести погляд чи прислухатися, й тоді годі було відкараскатися… В інтересах справи він був змушений люб'язно усміхатися… Це була його рутина, його додатковий заробіток… Проте все це було нудно й дискомфортно… Якби йому принаймні не треба було говорити!.. Але він мусив їх підбадьорювати! лестити їм! І потихеньку намагався спровадити… в кожному випадку все залежало від характеру… а ще збирати з них внески!.. першим до нього прожогом кидався який-небудь жовчний, зацькований вар’ят… З тих, що боялися спізнитися!.. Зі своєї діри… з майстерні… з омнібуса… з якогось піддашшя… такі на п'ять хвилин раніше за інших вривалися в редакцію «Майстротрону»… і як божевільний, що зірвався з ланцюга, кидалися на письмовий стіл де Перейра… задихалися… і дико тряслися… бризкаючи слиною… вони впивалися в Куртіаля… з приводу своїх «сонячних млинів»… сполук «малих флюїдів»… пересування Кордильєр… зміщення орбіт комет… доти, доки їх не полишали останні сили… й вони не захлиналися власною слиною… Куртіаль де Перейр, відповідальний секретар, взірцевий працівник, власник і головний натхненник «Майстротрону», завжди й на все мав готову відповідь, він ніколи не був збентеженим, нерішучим чи приголомшеним!.. Упевненість у собі, абсолютна компетентність та невичерпний оптимізм робили його практично невразливим для будь-яких вибриків і будь-яких ідіотизмів… Він ні з ким ніколи не вступав у суперечки, а відразу ж обривав їх і перехоплював ініціативу… Всі його слова, рішення та контракти були раз і назавжди остаточними для всіх!.. Варто було лише кому-не-будь затнутися про їхню зміну, як він увесь буряковів… Починав шкребти свій фальшивий комірець… І бризкати слиною… До речі, з одного боку йому бракувало трьох кутніх зубів… Всі його рішення, навіть у заплутаних, сумнівних та суперечливих випадках, були незаперечними істинами в останній інстанції та підлягали негайному виконанню… Достатньо було одного його слова… Його авторитет був непохитний… Заперечень не бувало!

Найменша незгода викликала таку бурхливу реакцію з його боку, що на його співрозмовника було шкода дивитися!.. Тієї ж миті він був розчавлений, знищений, порубаний на шматки, стертий на порох!.. Це нагадувало виверження вулкана!.. У бідного нахаби іскри сипалися з очей!.. У гніві Куртіаль ставав настільки страшним, що був здатний найнеприборканішого маніяка зробити ручним та слухняним.

Куртіаль був невисокий на зріст, проте рухливий і доволі кремезний. Він сам говорив про свій вік кілька разів на день… Йому вже було за п'ятдесят… Завдяки фізичним вправам з гантелями і булавами, перекладиною і трапецією він підтримував добру форму… Тренувався регулярно й особливо перед сніданком, у задньому приміщенні редакції свого часопису між двома перегородками він обладнав собі справжній гімнастичний зал. Там було дуже тісно… Все ж він примудрявся займатися на снарядах… На турніку… з дивовижною легкістю… Переваги малого зросту дозволяли йому наочно продемонструвати своє чудове здоров'я… коли він, приміром, робив ривок з переворотом на кільцях… він гримів у кімнатці, як дзвін! Бум! Бум! Лунали удари! Я ніколи не бачив, щоб він навіть у найнестерпнішу спеку хоч раз зняв штани, рединґот або комірець… Завжди манжети та незмінна краватка.

У Куртіаля де Перейра були особливі причини підтримувати себе в чудовій формі. Йому потрібно було зберігати фізичну силу й гнучкість. Він безперечно цього потребував… Окрім того, що він був винахідником та журналістом, він часто підіймався на повітряних кулях… Він давав вистави… Особливо по неділях, у свята… Це майже завжди проходило гладко, але іноді траплялися скандали та неприємності… Але й це ще не все!.. З його способом життя він мав бути готовим до будь-яких несподіванок… Він завжди пам'ятав про це! Такою була його натура!.. Він пояснив мені своє кредо…

«М’язи без розуму, Фердінане, навіть коню не потрібні! А розум без м'язів — як електрика без батарей! Ти не знаєш, куди її подіти! І просто розпорошуєш! Це марнотратство… Розслабленість!..» Він був переконаний у цьому. І навіть написав на цю тему кілька докладних праць: «Людський акумулятор і його підтримка». Він став «культуристом» задовго до того, як з'явилося це слово. Він прагнув урізноманітнити життя… «Я не хочу закінчити в паперах!» — казав він мені.

Він любив повітряні кулі й був аеронавтом майже з народження, в ранній юності прочитав Сюркуфа та Барбізе[51]… коли здійснював перші навчальні підйоми… Ні спортивних досягнень! ні перельотів! ані запаморочливих змагань! Ні! нічого, що б'є на ефект! Нічого карколомного, незвичайного! Він відчував огиду до повітряних маскарадів!.. Тільки показові польоти! навчальні підйоми!.. Виключно з науковою метою!.. Таким було його тверде правило. Журналу це приносило користь, оскільки вдало доповнювало його діяльність. Після кожного підйому в нього з'являлися нові передплатники. Для підйому в гондолі він мав спеціальний однострій, як капітан він мав безперечне право на три нашивки «офіційно дипломованого повітроплавця». Він уже втратив лік своїм медалям. На його вихідному костюмі вони утворювали справжній панцир… Йому самому було начхати на це, особливим хвальком він не був, але для аудиторії це мало значення, то був відповідний декор.

Куртіаль де Перейр ніколи не зупинявся в пошуках того, що «набагато легше за повітря». Він уже подумував про гелій! На тридцять п'ять років наперед! Це не мало! А його «Завзятий», його особиста велика повітряна куля, між виходами відпочивав у підвалі тієї ж контори на Ґалері Монпасьє, 18. Він діставав його лише по п'ятницях перед обідом, щоб підготувати обладнання, порихтувати тканину. З незліченними пересторогами зморщена оболонка та мотузки розкладалися в крихітному гімнастичному залі, й шовк надимався на протягах.

Куртіаль де Перейр ні на мить не припиняв щось робити, уявляти, задумувати, розв'язувати, припускати… Його геніальність цілісінький день не давала спокою його голові… Це не припинялося навіть уночі… Йому доводилося витримувати натиск нескінченного потоку ідей… Завжди бути напоготові… Це було ні з чим не зрівнянною мукою… Замість того щоб, як усі, поринути в сон, він постійно перебував у владі химер та нав'язливих ідей!.. Брр!.. Навіть думка про сон кудись тікала!.. справді, заснути було неможливо… Він би остаточно втратив сон, якби вчасно не збунтувався проти постійного напливу осяянь та свого власного завзяття… Це приборкання власного генія коштувало йому більшої праці та надлюдських зусиль, ніж вся інша робота!.. Він часто говорив мені про це!..

А коли після тривалого опору він відчував себе зломленим та переповненим власним натхненням, коли у нього починало двоїтися й троїтися в очах… і він став чути дивні голоси… у нього залишався один спосіб послабити цю отруту, щоб знову заспокоїтися й повернути собі добрий гумор, він мав здійснити підйом на повітряній кулі! Тож він робив подорож до хмар! Якби він мав більше вільного часу, то підіймався б набагато частіше, мало не щодня, але це годі було поєднати з випуском часопису… Він міг віддаватися повітряній кулі лише в неділю… І навіть це було вже занадто часто, «Майстротрон» повністю заволодів ним, він мав постійно там чергувати! Це не жарти… Винахідники аж ніяк не прості диваки… З ними треба бути завжди напоготові… Він рішуче займався всім цим, ніщо не здатне було остудити його запал або послабити увагу… ні запаморочливі ґрандіозні проблеми, ні найдрібніші й незначніші… Він кривився, але перетравлював усе… Від «порошкового сиру», «синтетичного лазуриту», «автоматичного клапана», «азотової легені» до «гнучкого кораблика», «кави з молоком у піґулках» і «кілометрової ресори», що замінює пальне… Жодне з прогресивних нововведень у найрізноманітніших галузях не ввійшло в практичне життя без того, щоб Куртіаль неодноразово не продемонстрував його, підкреслюючи переваги та безжально виявляючи ганебні непередбачені вади й недоробки.

Усе це, звичайно, викликало жахливу заздрість, нещадну ненависть та жорстоку озлобленість… Але, здавалося, він був нечутливим до таких дрібниць.

Жодна технічна революція, оскільки часопис був у його руках, не могла вважатися такою, що відбулася, або навпаки, доки він не визнає її такою, доки широко не висвітлить це питання на сторінках «Майстротрона». З цього можна зробити висновок про його реальний авторитет. Було конче необхідно забезпечити всі капітальні винаходи його вагомим коментарем… Він надавав їм, так би мовити, «дозвіл»! Прийняти або відкинути. Якщо Куртіаль на першій сторінці заявляв, що ідея не варта уваги! Ой-ой-ой! сміховинна! дика! цинічно хибна… все було ясно! Після цього справу згортали!.. Проект зникав. Якщо ж, навпаки, він оголошував його вартим уваги… то визнання було не за горами… збігалися всі передплатники…

Таким чином у бюро під арками з видом на сади Куртіаль де Перейр, завдяки своїм абсолютно відданим 220 позаштатним співробітникам, що поширювали часопис «Майстротрон» у всьому світі, іноді найнесподіванішим чином впливав на розвиток прикладних наук. Він командував, скеровував, примножував національні, європейські, світові нововведення, сприяв великому процесу ферментації й добору дрібних винахідників!..

Звичайно, це давалося нелегко, він мусив нападати, захищатися, відбивати підлі випади. Він міг звеличити та знищити одним несподіваним словом, своїм пером, маніфестом, визнанням. Одного разу, це було в Тулоні 1891 року, він, разом з іншими, спровокував народні заворушення серією своїх бесід про «Телуричну орієнтацію та пам'ять ластівок»… Він володів досконало, і це справді так, усіма журналістськими жанрами, організацією конференцій, прозою, віршами, а іноді, щоб заінтригувати, був здатний і на каламбур… «Все для підвищення освітнього рівня родини та для просвіти мас» — такий був головний девіз усієї його діяльности.

«Майстротрон», Полеміка, Винаходи, Повітряна Куля становили спектр його інтересів, утім, це було написано на всіх стінах його контори… на головному фасаді, на вітрині… Не помітити цього було неможливо! Ще зовсім недавно надзвичайно заплутані кулуарні контроверзи, найпалкіші, найпідступніші теорії, фізичні, хімічні, електротермічні, сільськогосподарські, немов гусінь, розплющувалися під натиском Куртіаля, їх більше не було… Він їх висміював, завиграшки випускав з них повітря… Одразу ж оголював їхній кістяк… Це був рентгенівський розум… Йому потрібно було всього годину зусиль та шаленої напруги, щоб раз і назавжди розібратися в найзаплутаніших та найхитромудріших теоріях, підганяючи їх до «Майстротрона», всупереч усім найнесприятливішим обставинам та найскандальнішим передплатникам. Це була магія, якою він володів досконало, магія, що поєднує у собі вміння давати неспростовні пояснення, будувати найбезглуздіші гіпотези та наводити найвитонченіші аргументи… Заради перемоги в суперечці він був здатний протягнути в маленьке вушко голки справжню блискавку, змусити її діяти, як кресало, а гуркіт грому зробити мелодійним, як звуки флейти. Його доля, покликання та нещастя — запихати всесвіт у пляшки, закривати корком, а потім розпродувати юрмиську… Чому! і як!.. Пізніше, коли я жив у нього, то сам був наляканий тим, що мені вдавалося почути за день, протягом двадцяти чотирьох годин… А це були лише уривки та натяки… Для Куртіаля не існувало нічого незбагненного, в ньому вживалися дух варварства та руйнування і гострий розум, що схоплює все з півслова… «Майстротрон»: винахідливість, відкриття, плідність, просвіта!.. Такий був підзаголовок часопису. У Куртіаля працювали під знаком Великого Фламмаріона[52], його портрет з автографом займав середину вітрини, на нього посилалися, як на Господа Бога, в будь-якій суперечці, з будь-якого приводу і без нього! Це була вища інстанція, добрий геній, звірялися лише з Учителем і ще трохи з Распаєм[53].