Розділ «II На Землі»

Бернз поглянула на Туску зі співчуттям:

— У тебе на бороді томатна паста, солоденький.

— Курва його мати, звиняйте на слові, — Туска запустив пальці в зарості на своєму обличчі. — Ну все, дістало: зголю цю бороду.

— Тобі краще поголеним, Туско, — мовила Бернз, витираючи губи серветкою (лляною, адже АМІК не дозволяв собі витрачатися на одноразові паперові), а тоді звернулася до Пітера: — А тобі борода личить. Я бачила, як вона виглядає, коли Ґрейнджер привезла тебе з поселення. Доволі стильно.

— Дякую, але... я просто не мав змоги поголитися, доки був у від’їзді. Я голюся електробритвою, розумієш, а там нема... е-е...

«Що я мелю? — подумав Пітер. — Невже розумнішого нічого не можна придумати?»

— Отже, — промовила Бернз, — умови в Сі-2 справді такі примітивні, як кажуть?

— Хто каже, що вони примітивні?

— Усі, хто там був.

— А хто там був?

— Ґрейнджер...

— Ґрейнджер не заходила далі за перші будинки. — Пітера занепокоїло, що він не зумів, кажучи це, приховати у голосі осудливі нотки. — Не думаю, що вона хоч раз переступала поріг оазянського будинку.

Бернз здивовано звела брови, почувши «оазянського», але швидко похопила значення слова.

— То як там насправді? Як вони живуть?

— Ну, їхні житлові приміщення доволі... мінімалістичні. Я б не вживав слова «примітивні». Мені здається, це тому, що їм так подобається.

— Отож, електрики немає.

— Вона їм не потрібна.

— А що вони роблять цілими днями?

Пітерові довелося неабияк напружити всі свої сили, щоб не показати Бернз, як це запитання його роздратувало.

— Працюють. Сплять. Їдять. Розмовляють один з одним. Те саме, що й ми.