Розділ « III Так само»

Так само

21

«Бога немає», — писала вона

— Cш — сказав він.

— — виправила вона його.

— Cш, — знову сказав він.

— , — знову виправила вона.

— промовив він.

Довкола Пітера зчинився шум, наче зграйка птахів замахала крилами. Але це були не птахи. Це так плескали йому десятки рук у рукавичках. Оазяни — вже не оазяни для Пітера, а  — показували цим, що він досягнув чималих успіхів у вивченні їхньої мови.

День був пречудовий, просто пречудовий. Повітря було не таким вогким, як завжди, а може, Пітер нарешті призвичаївся до вологи. Його тіло здавалося вільним і невагомим, майже єдиним цілим із довкіллям, а Пітерова шкіра наче злилася з небом, що оточувало його. (Дивно, що Пітера завжди спонукали гадати, начебто небо починається десь високо над ним, тоді як мовою  слово для неба —  — означало, що воно починається просто від землі.)

Пітер сидів разом із  біля церкви, що вже стало їхньою звичкою, коли вони збиралися з якихось приводів, що безпосередньо не стосувалися віри. Церква була для співу, для проповідей (хоча Пітер і не вважав свої бесіди з  Біблію проповідями) і для споглядання картин, які його друзі присвятили славі Божій. Надворі ж вони могли бесідувати про все решта. Надворі вони могли навчати Пітера.

Сьогодні їх було тридцять. Не тому, що Обожнювачів Ісуса так поменшало, а тому, що тільки деякі з них відчували в собі впевненість давати вказівки своєму пасторові. Декого з його улюбленців тут не було, зате Пітер вибудовував близькі стосунки з іншими , які досі були загадкою для нього. Взяти, наприклад, Обожнювача Ісуса Номер Шістдесят Три. Здебільшого неймовірно сором’язливий і незграбний, він виявив неабиякий хист до вирішення лінгвістичних задач. Номер Шістдесят Три міг тривалий час мовчати, а коли всі решта застрягали на якомусь слові, зненацька видати саме те, що вони й шукали. Натомість Обожнювач Ісуса Номер Один — перший навернений до Христа, а отже, й особа, що мала певне становище серед вірян, — відхилив Пітерову пропозицію взяти участь у його навчанні. Відхилив? Правильніше сказати «навіть чути про це не схотів». Номер Один опирався всім діям пастора, що могли послабити дивність Книги дивних нових речей.

— Забудь про Книгу на мить... — сказав було Пітер, але Номера Один ці слова так вразили, що він уперше за весь час перервав чоловіка.

— Не можна забувати про Книгу. Ніколи, ніколи. Книга дає опору, надію і порятунок.

Це були Пітерові слова, він сам їх підбирав, щоб  було легко їх вимовляти. Але що частіше він чув від цих людей слова на кшталт «порятунок», то більше замислювався над тим, що вони насправді означають для .

— Я не мав на увазі... я не хотів сказати... — заплутався Пітер, а тоді промовив: — Я просто хочу краще пізнати вас.

— Ти знає доить, — відказав Номер Один. — Ми — ті, хто потребує білье знання, білье Іуових лів. Іуові лова — благо. Наі лова — не благо.

І годі було переконати його в чомусь інакшому.

Отож, ось так вони й зібралися, громада у громаді, задля діяльності дещо суперечливого характеру, від чого важливість їхнього зібрання, безперечно, здавалася тільки більшою. Вони розмістилися на клаптику землі, який огортала тінь, коли вони тільки-но сідали, але зараз затінку вже не було. Як довго вони тут сиділи? Пітер не знав. Достатньо довго для того, щоб сонце посунулося небом на чималу відстань. Сонце, як дізнався Пітер, називалося . У Пітеровому номері на аміківській базі, в одній із шухляд, лежала роздруківка, приготована якимось добромисним дослідником, який намалював графік сходу й заходу сонця в сімдесятидвогодинному денному циклі. Небо обмежувалося координатною сіткою з АМІК у її центрі; години дня було позначено незрозумілими довгими числами, а в сонця не було назви. Як символічно.