Розділ «II На Землі»

— Е-е...

У голові було порожньо; назви та імена, які раніше Пітер відторохтів би миттю, зараз кудись поділися.

— Щиро кажучи, — мовив він, набравши повітря в легені, — я не надто люблю музичні записи. Мені більше подобається жива музика, коли я присутній під час її виконання. Тоді насолоджуєшся не так самою музикою, як торжеством моменту, коли люди роблять щось разом на публіці. Щось, що може піти зовсім неправильно, але завдяки поєднанню таланту, довіри й завзяття все виходить чудово.

— Ну, тоді тобі треба вступити до нашого Клубу акапельного співу, — сказала Бернз.

— Клуб акапельного співу?

— Так, наш пісенний гурток. Кожні сто вісімдесят годин ми зустрічаємося і співаємо разом. Тільки для себе. Тобі сподобається. Ти тенор?

— Я? Мабуть...

— У Бі-Джи найбасовіший бас з-поміж усіх, які ти коли-небудь чув. Тобі треба почути, як він співає.

— Я б залюбки.

— І в нашому репертуарі немає Синатри.

— Це тішить.

— Що ж, я сподіваюся побачити тебе в нашому клубі. — Голос жінки звучав щиро.

Раптом Пітер усвідомив, що вона намагається втримати його в лоні їхньої спільноти, не дати перетворитися на тубільця.

— І як багато приходить людей? — запитав він.

— Залежить від зайнятості. Щонайменше шестеро. Інколи збирається до десятка. Будь-хто може приходити, Пітере. Це корисно для душі. Якщо ти не проти, що я так висловлююсь.

— Туска теж співає з вами?

Туска вибухнув реготом.

— І думати забудь. У мене голос, як у вентиляторної витяжки. Як у зіпсованої вентиляторної витяжки.

— Співати може кожен, — наполягла Бернз. — Треба тільки вправлятися. І бути впевненим у собі.

— О, впевненості у мене вдосталь, — відказав пілот. — А ще голос, як у вентиляторної витяжки.