Розділ «II На Землі»

— Про що ж вони розмовляють один з одним?

Пітер уже розтулив рот, щоб відповісти, але виявилося, що та частина його мозку, куди він звернувся по відповідь, наповнена нерозбірливим белькотінням і неясним шелестом чужою мовою. Як дивно! Коли Пітер був разом із оазянами й чув їхні розмови, він так призвичаївся до звуку їхніх голосів і ознайомився з мовою їхніх тіл, що йому вже майже здавалося, ніби він розуміє, про що вони говорять.

— Я не знаю.

— А ти можеш сказати по-їхньому: «Привіт, приємно познайомитися»?

— Ні, вибач, не можу.

— Тартальйоне весь час намагався нас навчити цій фразі...

Туска пирхнув.

— Це він так думав, що ця фраза означає саме це. Він просто повторював те, що ці хлопці сказали йому, коли вони зустрілися, хіба ні? Дідько, та це ж могло бути: «Ходи-но сюди, чуваче, давненько ми вже не ласували італійцем!»

— Боже мій, Туско! — промовила Бернз. — Та покинь ти вже нарешті свої людожерські жарти. Ці істоти цілком безпечні.

Туска перехилився через стіл, уп’явши погляд у Пітера.

— До речі, я пригадав, що ти, Пітере, не відповів на моє запитання. Ну, на те, яке я поставив, перш ніж Френк Синатра так неввічливо перервав нас.

— Е-е... нагадай мені, будь ласка...

— Звідки ти знаєш, що ці хлопці «хороші»? Я маю на увазі, що вони роблять такого хорошого?

Пітер якусь мить порозмірковував над цим. Цівки поту лоскотали йому зашийок.

— Я так гадаю скоріше тому, що вони не роблять нічого поганого.

— Справді? У чому ж тоді полягає твоя роль?

— Моя роль?

— Атож. Священик же має бути посередником між людьми і Богом, так? Чи Христом, Ісусом, байдуже. Тому що люди чинять гріхи і потребують прощення, еге ж? Тож... які гріхи чинять ці хлопці?

— Ніяких, наскільки мені відомо.

— Тож... не зрозумій мене хибно, Пітере, але... що ти тоді там робиш?