Розділ «II На Землі»

— Моя мати, — сказав він, — мертва.

— Я співчуваю! — схвильовано вигукнув Пітер і, охоплений мимовільним поривом, обійняв його.

І відразу ж зрозумів, що не варто було цього робити. Це було неправильно — наче обіймати жінку, яка нізащо не хоче, щоб хто-небудь, окрім її чоловіка, торкався її. Оазянин зіщулився, заціпенів, затремтів і відвернув обличчя, щоб не притулитися ним Пітерові до грудей. Він відпустив його, зніяковіло відступивши.

— Твоя мати... — промимрив він. — Яка жахлива втрата!..

Номер Один порозмірковував якийсь час над цим твердженням, перш ніж відповісти.

— Мати зробила мене, — сказав він нарешті. — Якби ніколи не було матері, мене ніколи б не було також. Тому мати — дуже важливий оловік.

— Жінка.

— Так, жінка.

Минуло ще кілька секунд.

— Коли вона померла? — запитав Пітер.

Знову запала мовчанка. Оазянам нелегко вдавалося вкладати своє сприйняття часу в незвичні їм лінгвістичні конструкції, коли їх до цього змушував співрозмовник.

— До того, як ти приїхав.

— До того, як я приїхав... на Оазу?

— Перед тим як ти приїхав зі «ловом в руі».

Отже, кілька днів тому. Може, навіть учора.

— Її вже... уже був похорон?

— По ому?

— Ви вже поклали її в землю?

— Незабаром, — промовив Обожнювач Ісуса Номер Один і заспокійливо змахнув рукою в рукавичці, немовби врочисто обіцяючи цим рухом, що обряд буде здійснено так скоро, як тільки можливо. — Піля врожаю.

— Після чого?