Розділ «II На Землі»

Номер Один довго мовчав, перш ніж відповісти. Він з’їв кілька ложок супу, який уже захолов і загус. Відламуючи дрібні шматочки хліба, оазянин обережно клав їх до безгубого і беззубого отвору на своєму обличчі.

— Моя мати — дуже важлива жінка, — промовив він нарешті. — Для мене.

Господь подбав і про те, щоб урівноважити Пітерів досвід під час його другого перебування в поселенні. Побачивши першу смерть, невдовзі чоловік побачив і перше народження. Жінка, що звалася  — очевидно не Обожнювачка Ісуса — мала народити, і Пітера було запрошено на пологи. Обожнювач Ісуса Номер Один, який його супроводжував, дав зрозуміти Пітерові, що йому вчинено неабияку честь; і для Пітера це справді була несподіванка, адже ті поселяни, які не вірили в Христа, досі жодним чином не виявляли свого ставлення до Пітерової присутності. Але це була настільки радісна подія, що оазяни відкинули звичну замкненість, і вся їхня громада об’єдналася в пориві гостинності.

Контраст між смертю й народженням був разючий. Якщо до матері Номера Один ніхто не приходив і ніхто, крім сина, її не оплакував, тіло її покинули на задньому подвір’ї як приманку для комах, а потім ставилися до нього, наче до якогось клаптика городу, то жінка, що мала народжувати, опинилася в центрі загальної уваги, і довкола неї зчинився неабиякий рух. Вулиці, що вели до її дому, були навдивовижу переповненими, і всі, схоже, прямували до одного й того самого місця. Коли Пітер побачив будинок, йому здалося, що той горить, але виявилося, що з вікон валив дим через те, що всередині куріли пахощі.

Майбутня мати не лежала на ліжку, оточена медичним обладнанням, і не мучилася переймами під наглядом повитухи, а спокійно походжала, спілкуючись із гостями. Одягнута в білосніжний варіант звичайного оазянського вбрання — лише трохи просторішого, тоншого, більше схожого на нічну сорочку, — вона по одному приймала відвідувачів і вислуховувала їхні привітання. Пітер не міг сказати, була оазянка щаслива чи стурбована, але вона очевидно не страждала від болю, а на її тендітному причепуреному тілі не було помітно жодних випуклин. Рухи жінки були граційні й стилізовані, неначе вона танцювала якийсь середньовічний танець із багатьма партнерами. Для  це був Великий День.

Пітер знав, що оазяни не відзначають весіль. Вони сходяться парами таємно і майже про це не згадують. А ось народження дитини було подією в житті жінки, що яскраво висвітлювалася перед публікою, обрядовим дійством, що своєю доказовістю скидалося на земне весілля. Дім  аж двигтів від доброзичливців: усюди метушилися десятки оазян у яскравому вбранні. «Усі кольори, які тільки-но є в акварельному наборі», — подумав Пітер, силкуючись вловити різницю між різнобарвними шатами. Кармазиновий, кораловий, абрикосовий, мідний, синяво-червоний, помаранчево-рожевий — ось лише кілька відтінків рожевого, які Пітер зумів назвати; для інших його словниковий запас просто не містив назв. Вихляючи крізь натовп, оазянин у блідо-фіолетовому балахоні пробрався в інший кінець кімнати, де зустрівся зі своїм давнім знайомим в одязі кольору нестиглої сливи, і тільки коли вони привіталися, торкнувши один одного рукавичкою за передпліччя, Пітер побачив, що два балахони, які в іншому випадку здалися б йому однаковісінькими за кольором, насправді відрізнялися й були єдиними в своєму роді. Таке відбувалося по всьому будинку: оазяни вітали одне одного, махали одне одному, і їм досить було погляду, щоб пізнати своїх знайомих і щоб знайомі пізнали їх. Серед цього затишного дружнього шарварку Пітер усвідомив, що мусить вивести свої стосунки з кольорами на зовсім інший рівень, якщо хоче навчитися колись розрізняти більше ніж кілька десятків оазян з-поміж усього розмаїття поселян.

«Чудова була вечірка», — міг би сказати Пітер, якби його попросили описати пологи комусь, кого там не було. Проте він почувався тут абсолютно зайвим. Сюди його завів Обожнювач Ісуса Номер Один, але того постійно зустрічали знайомі, що заводили з ним розмови, які для Пітерового вуха звучали, як герготання й хрипіння з присвистом. Просити перекладати було неввічливо, га й, у будь-якому разі, не було жодних підстав вважати, що він, чужинець, зрозуміє, про що йдеться.

Якийсь час Пітер почувався незграбою, що не може знайти собі місця. Він височів над усіма присутніми, у прямому розумінні кидаючи на них тінь, утім... був тут зовсім малозначним. Але згодом він розслабився і просто почав насолоджуватися. Тут зібралися не заради нього: і саме в цьому полягала вся краса. Пітер мав змогу просто спостерігати, він міг забути про свої пастирські обов’язки, ніхто від нього нічого не очікував; був туристом — уперше з часу свого прибуття на Оазу. Тому він присів навпочіпки в кутку, глибоко затягнувся дурманливим сизуватим димом курильних пахощів і просто споглядав майбутню матір, що купалася в любові й турботі.

Коли минула, як здалося Пітерові, не одна година таких зустрічей і привітань,  раптово дала зрозуміти, що з неї досить. Мабуть, утома таки подолала її; жінка сіла на підлогу, а біла тканина її вбрання калюжею розтеклася довкола. Її друзі відступили, коли вона відкинула з голови каптур, показавши синювато-сіру плоть, яка блищала краплинами поту. Оазянка опустила голову між колінами, наче мала ось-ось знепритомніти або наче її нудило.

А потім тім’ячко у неї на голові розчахнулося і набухло якоюсь великою рожевою масою, вкритою блискучою піною. Пітер вражено відсахнувся, переконаний, що став свідком жахливої смерті. Але оазянку зсудомило ще раз, і все скінчилося. Дитину було вивергнуто переймами, і вона ковзнула в наставлені руки матері.  звела голову, тім’ячко зморщилося й затягнулося, тимчасом як схожа на горіх плоть її обличчя ще лишалася посинілою. Уся кімната вибухнула незграйними оплесками, і вся сила-силенна голосів злилася в неприродному воркітливому звуці, гучному, наче акорд органа в соборі.

Дитя було живе й здорове і вже намагалося випручатися з материних обіймів. Воно не мало пуповиння і виглядало зовсім не так, як виглядають немовлята: це була вже напрочуд сформована крихітна людинка, з руками, ногами й головою цілком дорослих пропорцій. І, подібно до новонародженого лошати чи теляти, дитина відразу ж спробувала зіп’ястися на ніжки, і, хоч ті були ще ковзькими від плацентарного слизу, їй вдалося опанувати вміння тримати рівновагу. Юрба знову схвально загукала й заплескала в долоні.  церемонно прийняла овацію, а потім узялася обтирати дитину вологим рушником.

— , — оголосила породілля.

І знову юрба вибухнула вітальними вигуками.

— Що вона сказала? — запитав Пітер Номера Один.

— , — відказав оазянин.

— Це ім’я дитини?

— Ім’я, авжеж, — підтвердив оазянин.

— Це ім’я має якесь значення чи це просто ім’я?

— Ім’я має знаення, — відказав Номер Один, а потім, за кілька секунд, додав: — Надія.

Маля тим часом уже твердо стояло на ногах, розпростерши руки, наче неоперені крила.  закінчила обтирати слиз із його тіла, і з юрби виокремився хтось із оберемком м’яких подарунків. Там були маленький балахон, черевички й рукавички — усе темнувато-мальвового кольору, пошите за точною міркою.  разом із дародавицею, що доводилася, мабуть, бабусею чи тіткою дитині, заходилися одягати маля, яке, непевно тримаючись на ніжках, хиталося з боку в бік, однак не опиралося. Коли з цим було завершено, дитинча постало перед усіма просто чарівним і надзвичайно кмітливим, а загальна увага його анітрохи не турбувала. «Хлопчик», — вирішив Пітер. Просто дивовижно, скільки майстерності було вкладено в ці крихітні рукавички, в кожний пальчик, такий зручний і м’якенький! Просто неймовірно, як природно маля прийняло цю свою другу шкіру!