Розділ 3 Червень 1940 року

Лунає дзвоник на вечерю, всі кидаються в їдальню, а згорьований Фредерік плететься останній, волочачи шнурівки. Вернер миє за Фредеріка миску, ділиться відповідями на домашні завдання, кремом для взуття, солодощами від доктора Гауптмана; на польових заняттях вони завжди біжать поряд. Невагомі мідні значки причеплені до їхніх лацканів; сто чотирнадцять підкутих чобіт виблискують на доріжці на тлі бруківки. Обриси зáмкуз його башточками й зубчатими стінами вимальовуються у них під ногами, мов туманний відголосок минулої слави. Кров мчить Вернеровими жилами, він думає про приймач-передавач Гауптмана, про злютування, запобіжники, акумулятори, антени; їхні з Фредеріком підошви торкаються землі одночасно.

SSG35 A NA513 NL WUX

КОПІЯ ТЕЛЕФОНОГРАМИ

16 ЛИСТОПАДА 1940 РОКУ

МОСЬЄ ДАНІЕЛЮ ЛЕБЛАНУ

СЕН-МАЛО ФРАНЦІЯ

=ПОВЕРТАЙТЕСЯ НАПРИКІНЦІ МІСЯЦЯ = БУДЬТЕ ОБЕРЕЖНІ =

За кілька останніх годин навіженого склеювання й шліфування батько Марі-Лор закінчує модель Сен-Мало. Вона нефарбована, недосконала, зроблена з півдесятка різних видів деревини й позбавлена деталей. Але її досить, щоб його донька могла нею користуватися в разі потреби: неправильний багатокутник острова в рамці з фортечних мурів, і кожна з восьмисот шістдесяти п’яти будівель у ньому на місці.

Він почувається змученим. Тиждень за тижнем логіка його підводить. Камінь, який йому на зберігання віддав музей, несправжній. Якби він був справжній, із музею уже хтось приїхав би по нього. Чому ж тоді, коли він прикладає до нього збільшувальне скло, то у його глибинах проглядаються крихітні язички полум’я? Чому він чує позаду себе кроки, коли там нікого немає? І чому тоді він крутить у голові дурну думку, що камінь, який він носить у полотняній торбинці у своїй кишені, приніс йому нещастя, наразив Марі-Лор на небезпеку, й, ба більше, можливо, доклався до цілої окупації Франції?

Ідіотизм. Маячня.

Він застосував кожен спосіб самостійної перевірки, що спав йому на думку.

Спробував загорнути його в повсть і вдарити по ньому молотком — він не розбився.

Спробував дряпати його половинкою шматка кварцу — на ньому не з’явилося й подряпини.

Тримав його над полум’ям свічки, занурював у воду, кип’ятив. Ховав камінь під матрацом, у своєму футлярі для інструментів, у черевикові. Однієї ночі він на кілька годин закопав його під геранню мадам Манек у квітковому горщику за вікном, а потім переконав себе, що герань стала в’янути, й викопав його.

Цього пообіддя знайоме обличчя маячить у черзі на залізничному вокзалі, за четверо чи п’ятеро людей від нього. Він уже бачив пухкенького й спітнілого чоловіка з кількома підборіддями. Вони дивляться один одному в очі, чоловік відводить погляд.

Етьєнів сусід. Парфумер.

Кілька тижнів тому, роблячи заміри для моделі, замкар бачив цього чоловіка згори на фортечних мурах — той фотографував море. «Йому не можна довіряти», — сказала мадам Манек. Але ж він просто випадковий чоловік у черзі по квитки.

Логіка. Принципи обґрунтованості. На кожен замóк є ключ.

Кілька днів у його голові відлунюють слова директорової телеграми. Такий дражливо двозначний вибір слів для тієї останньої вказівки — «будьте обережні». Це означає: привезти камінь чи залишити тут? Узяти Марі-Лор чи залишити її тут? Їхати потягом? Чи якимось іншим, теоретично, безпечнішим транспортом?

«А що, — думає замкар, — як ця телеграма прийшла не від директора?»