Розділ 3 Червень 1940 року

Йому страшенно хочеться курити. Він лежить горілиць на підлозі й уявляє, як цілує Марі-Лор в одне око, а потім — в інше, доки вона спить. За два дні після арешту його відвозять до загону для великої худоби в околицях Страсбурга. Крізь щілини в паркані він споглядає, як колона школярок у формі по дві крокує на зимовому сонці.

Вартові приносять розфасовані бутерброди, твердий сир, досить води. У загоні десь із тридцятеро інших сплять на соломі, розтрушеній по замерзлій землі. Переважно французи, але є кілька бельгійців, чотири фламандці, двоє валійців. Про те, у чому їх звинувачують, усі говорять стримано, хвилюючись про те, які пастки таяться в поставлених їм питаннях. Уночі вони пошепки обмінюються здогадами.

— Ми в Німеччині пробудемо лише кілька місяців, — каже хтось, і ці слова радо прокочуються рядами.

— Просто щоб допомогти з весняними польовими роботами, доки їхні чоловіки на фронті.

— А тоді відправлять нас додому.

Кожен думає, що це неможливо, однак, а що як це правда? Лише на кілька місяців. А тоді додому.

Ні офіційно призначеного адвоката. Ні воєнного трибуналу. Батько Марі-Лор проводить три дні, дрижачи в загоні для худоби. Ніхто з музею не приїжджає, директорів лімузин не показується. Писати листи не дозволяють. Коли він вимагає дати йому телефон, вартові навіть не сміються.

— Знаєте, коли ми востаннє користувалися телефоном?

Кожна година — молитва за Марі-Лор. Кожен подих.

На четвертий день арештантів зганяють у фургон для худоби й відвозять на схід.

— Ми близько до Німеччини, — шепочуть чоловіки.

Краєм ока їм видно дальній берег річки. Останні ряди виноградників. У білому небі розчиняються чотири уривчасті стовпи сірого диму.

Замкар примружується. Німеччина? На вигляд нічим не відрізняться від цього берега.

Так само це міг би бути край скелі.