Розділ 3 Червень 1940 року

— Він, пане.

Вернер відчуває, як щось важке опускається на нього. Рьодель вказує просто на Фредеріка.

Бастіан викликає Фредеріка наперед. Якщо обличчя його друга й укрила тінь страху, Вернерові її не видно. Фредерік має неуважний вигляд. Майже філософічний. Бастіан вішає палицю собі на шию й волочить ноги через поле, крите шаром снігу заввишки до його гомілок, не поспішаючи, й зупиняється, тільки коли стає темною плямою біля дальнього краю поля. Вернер намагається ззирнутися з Фредеріком, але його погляд блукає десь далеко.

Комендант піднімає свою лівицю й репетує:

— Десять!

До хлопців долинає тільки уривок слова. Фредерік кілька разів блимає, як це часто трапляється й на заняттях, коли до нього звертаються. Чекаючи, доки внутрішнє життя наздожене зовнішнє.

— Дев’ять!

— Біжи! — шипить Вернер.

Фредерік досить швидко бігає, швидше за Вернера, але, здається, цього разу комендант рахує швидше, ніж завжди. Фредерік отримав меншу фору, сніг йому заважає, він відбігає заледве на двадцять метрів, коли Бастіан піднімає свою правицю.

Хлопці зриваються з місця в одну мить. Вернер біжить разом з іншими, намагаючись триматися серед останніх у групі. Гвинтівки ритмічно б’ються об їхні спини. Здається, найкращі бігуни біжать швидше, ніж завжди, ніби їм набридло програвати.

Фредерік біжить що є сили. Але найшвидші хлопці — хорти, зібрані з усієї країни за їхню швидкість і прагнення виконувати команди. Вернерові здається, що вони біжать пристрасніше, рішучіше, ніж раніше. Їм не терпиться дізнатися, що буде, коли когось впіймають.

Фредерікові до Бастіана залишається п’ятнадцять кроків, коли його збивають із ніг.

Натовп збирається навколо тих, хто добіг першим, доки обліплені снігом Фредерік і його переслідувачі зводяться на ноги. Підходить Бастіан. Кадети обступають свого наставника, відсапуючись, багато з них упираються руками в коліна. Хмарки пари з їхніх ротів збираються в одну й тут же розчиняються на вітрі. Фредерік стоїть у центрі, віддихуючись і змахуючи довгими віями.

— Зазвичай не треба стільки часу, — промовляє Бастіан м’яко, майже наче до себе. — Зазвичай першого ловлять раніше.

Фредерік зводить погляд до неба.

Бастіан питає:

— Кадете, ти найслабший?

— Не знаю, пане комендант.

— Не знаєш? — Пауза. Бастіанове обличчя випромінює ворожість. — Дивися на мене, коли відповідаєш.

— Деякі люди слабкі в одному. А інші — в іншому.