Розділ 3 Червень 1940 року

Кабінет заступника директора займає запилений куток на третьому поверсі. Задушливий кабінет оббитими горіхом, прикрашеними проштрикнутими метеликами й жуками в різних рамках стінами виходить вікнами в сад. За важезним письмовим столом висить єдина картина: намальований вугільним олівцем портрет французького біолога Жана-Батиста Ламарка.

Заступник директора сідає за стіл, а фон Румпель опускається на стілець перед ним і ставить кошика собі між ногами. Мінералог залишається стояти. Довгошия секретарка приносить чай.

— Ми увесь час додаємо нові експонати. У всьому світі індустріалізація становить загрозу покладам мінералів. Ми збираємо мінерали всіх можливих видів. Для нас усі вони однаково цінні, — зауважує Ублен.

Фон Румпель сміється. Він цінує їхнє намагання грати в гру. Але хіба вони не розуміють, що переможця вже визначено? Він ставить свою чашку чаю.

— Мені хотілося б побачити ваші найзахищеніші екземпляри. Особливо мене цікавить один камінь, що, як мені відомо, лише нещодавно дістали зі сховища.

Заступник директора проводить лівою рукою по волоссю, й із нього сиплеться лупá.

— Пане фельдфебель, ті мінерали, які ви побачили, сприяли відкриттям в електрохімії, у фундаментальних законах математичної кристалографії. Роль національного музею полягає в тому, щоб стояти вище за примхи й побажання колекціонерів, щоб зберігати для наступних поколінь…

Фон Румпель посміхається.

— Я почекаю.

— Ви хибно нас зрозуміли, мосьє. Ми вже показали все, що змогли.

— Я чекатиму, доки не побачу те, що ви не можете мені показати.

Заступник директора вглядається в чашку з чаєм. Мінералог переступає з ноги на ногу; здається, він намагається придушити в собі лють.

— Мені досить добре вдається чекати, — додає фон Румпель французькою. — Я чудово розвинув цю навичку. Я ніколи не мав особливих успіхів ні в спорті, ні в математиці, зате з дитинства наділений винятковою терплячістю. Я чекав на свою матір, доки вона була в перукарні. Сідав на стільця і чекав годинами, без журналів, без іграшок, навіть не бовтав ногами. На інших матерів це справляло враження.

Обидва французи нервово соваються. Чиї там вуха слухають за дверима кабінету?

— Будь ласка, сідайте, якщо хочете, — звертається фон Румпель до Ублена й ляпає по сусідньому кріслу.

Ублен не сідає. Минає час. Фон Румпель допиває чай і дуже обачно ставить чашку на краєчок столу заступника директора. Десь починає крутитися електричний вентилятор, гуде якийсь час, а тоді вимикається.

Ублен каже:

— Не зовсім ясно, чого ви чекаєте, пане фельдфебель.

— Я чекаю, доки ви почнете говорити правду.

— З вашого дозволу…