Розділ 3 Червень 1940 року

— Напевне, в усіх, — бурмоче мадам.

Мадам Манек стала засинати за столом поряд із Марі-Лор. Доки несе Етьєнові їжу на п’ятий поверх, вона йде повільно, важко дихаючи всю дорогу. Мало не щоранку, доки всі сплять, мадам Манек уже щось пече; ближче до обіду вона йде в місто, із сигаретою в роті, розносити пироги або горщики з рагу хворим чи нужденним. Нагорі батько Марі-Лор працює над моделлю, поліруючи, забиваючи гвіздочки, відпилюючи, виміряючи, кожного дня працюючи все гарячковіше, наче намагаючись устигнути до якогось відомого лише йому строку.

Польовими заняттями керує комендант на прізвище Бастіан, що виконує свою роботу з великою старанністю. Він має широку ходу, кругле черевце й пальто, на якому колишуться медалі за війну. Його лице вкрите шрамами від віспи, а плечі наче виліплені з м’якої глини. Щодня він носить підковані чоботи, й кадети жартують, що він ними вибивався з материнського лона.

Бастіан вимагає, щоб вони завчали карти, визначали висоту сонця, самі собі вирізали ремені з волячої шкіри. Кожного пообіддя, у будь-яку погоду, він стоїть на плацу, горланячи ідеологічні вислови: «Процвітання залежить від лютості. Ваші дорогесенькі бабусі мають чай із печивом лише завдяки вашим кулакам!»

У нього на поясі висить старомодний пістолет. Найзавзятіші кадети дивляться на нього з блиском в очах. Вернерові він здається здатним на жорстоке й систематичне насилля.

— Армія — це тіло, — пояснює він, крутячи гумову палицю так, що її кінчик просвистує за кілька сантиметрів від хлопчачих носів. — Таке, як у живої людини. Ви маєте позбутися слабкості у своєму тілі, так само, як ніякої слабкості не має бути в армії.

Одного жовтневого дня Бастіан викликає з шеренги клишоногого хлопця.

— Ти будеш перший. Як твоє прізвище?

— Бекер, пане комендант.

— Бекер. Скажи нам, Бекере, хто в цій групі найслабший?

Вернер торопіє. Він найменший серед своїх однолітків. Він намагається виставити вперед груди, виструнчитися якомога більше. Бекерів погляд бродить шеренгою.

— Він, пане комендант?

Вернер видихає — Бекер вибрав якогось хлопця по праву руку від Вернера, одного з темноволосих. Ернста Якось-там. Досить добрий вибір — Ернст і справді повільно бігає. Він іще погано натренований і незграбний.

Бастіан викликає Ернста вперед. Коли той повертається лицем до групи, його нижня губа дрижить.

— Сльози тут не допоможуть, — каже Бастіан і махає рукою кудись на дальній край поля, де лісосмуга перетинає зарості трави. — У тебе буде десять секунд фори. Добіжи до мене, перш ніж вони тебе наздоженуть. Ясно?

Ернст і не киває ствердно, і не хитає головою. Бастіан дивиться незадоволено.

— Коли я підніму ліву руку — біжи. Коли я підніму праву руку — біжіть ви, блазні.

Бастіан перевалюється з ноги на ногу, в нього на шиї бовтається гумовий кийок, а об стегно б’ється пістолет.

Шістдесят хлопців чекають, шумно дихаючи. Вернер думає про Юту з її молочно-білим волоссям, жвавими очима й різкою поведінкою — її ніколи не назвали б найслабшою. Ернст Якось-там уже тремтить усім тілом — від зап’ясть до щиколоток. Відійшовши метрів на двісті, Бастіан обертається й піднімає ліву руку.

Ернст біжить. Кроки широкі, руки мало не притиснені до тулуба. Бастіан веде зворотний відлік.