Розділ «Смерть героя»

— Ні. Бачте, я був дуже зайнятий, та й взагалі в окопах...

— Я хочу сказати — я був би не від того, щоб ви написали статтю про моє останнє досягнення.

— Супрематизм?

— Та що ви! З цим я давно покінчив. Який же ви жахливий невіглас, Вінтерборн! Ні, ні. Тепер я створюю угнутизм. Це найбільший з усіх внесків у культуру двадцятого сторіччя. Я хочу сказати...

Вінтерборн перестав його слухати й вихилив повний келих вина. Чого Евенс йому не написав? Мабуть, помер після того отруєння газом. Він підкликав офіціанта.

— Принесіть мені ще пляшку вина.

— Зараз, сер.

— Джордже! — почув він голос Елізабет, остережливий і трохи докірливий.— Не пий стільки!

Він не відповів: сидів і похмуро дивився на свою чашку з кавою. Ану її. І Апджона. І все це кодло. Він випив іще келих вина й відчув, як дзвенить у голові хміль, несучи забуття, полегкість, розраду. Ану їх.

Містерові Апджону набридло напоумлювати кретина, якому навіть не стає розуму слухати його, і він потихеньку відійшов. За хвилинку на його місце сів містер Тобб.

— Дуже радий бачити вас, любий мій Вінтерборн. Вигляд у вас чудовий. Видно, солдатське життя вам пішло на користь. Місіс Вінтерборн мені сказала, що ви нарешті стали офіцером. Поздоровляю — краще пізно, ніж ніколи.

— Дякую. Але я ще не став офіцером. Мені ще треба спецшколу закінчити.

— Ну, це буде вам дуже, дуже корисно.

— Сподіваюся.

— А як ви проводите у Франції своє дозвілля — як і тут, читаєте й малюєте?

Вінтерборн коротко, сухо засміявся.

— Та ні, здебільшого ляжу де-небудь і сплю.

— Дуже шкода. Але знаєте — даруйте таку відвертість,— я завжди мав сумнів, чи справді ваше покликання — мистецтво. Я відчував, що ви дуже схильні до життя на вільному повітрі. Звичайно, тепер ви робите чудову, благородну справу. Імперія потребує кожного з нас. Коли повернетесь після перемоги — а я сподіваюся, що ви вернетесь живий і цілий,— то чом би вам не перебратись до котроїсь із наших колоній — Австралії або Канади? Там для свіжих людей є чудові перспективи.

Вінтерборн знову засміявся.

— Зачекайте, поки повернусь, а тоді побачимо. Хочете келих вина?