Розділ «Смерть героя»

— Так, сер.

— Тут є ще один папірець: вимагають, щоб із кожної роти прислали двох добровольців до офіцерської школи. Поїде Гендерсон — він хоч на зріст не вдався, але зух. А ще зголосились отой нечупара помічник кухаря та санітар. Ідіотство! Я їх не рекомендуватиму. Я хочу, щоб записались ви. То як?

Вінтерборн завагався. Йому не хотілось відповідальності; крім того, він же вважав, що його місце — серед рядових, на передньому краї, що він повинен виконувати найтяжчу, найчорнішу роботу, поділяти звичайну долю звичайних солдатів. Але ж він уже погодився стати вістовцем... А ще — його змагала сильна спокуса. Офіцерська школа — це ж кілька місяців у Англії, де він побачить Фанні й Елізабет, де він перепочине. Він сам був зчудований, що йому не хочеться розлучатися з Евенсом, і раптом збагнув: усе, що він робив останні місяці, робилося головним чином з особистої симпатії до цієї людини, досить пересічної й обмеженої, яка до того ж була втіленням найненависнішого йому типу — дорослого школяра.

— Ну, чого ви ще вагаєтесь?

Вінтерборн закопилив губи.

— Я задумавсь, як ви тут без мене обходитиметесь.

— ....! — лайнувся Евенс.— І взагалі, якщо й далі так ітиме, надовго мене не вистачить. То записати вас?

— Так, сер.

Згодом він шкодував за цим «так».

Евенсів гострий і відвертий рапорт різко перемінив їхнє життя. Їх перевели на спокійніший відтинок фронту, помінявши місцями з іншою ротою. Евенс повів своїх сорок саперів як один взвод, і вони зустрілися по черзі з усіма чотирма взводами тієї роти, що йшла їм на зміну. Розминаючись, солдати перекидались ущипливими жартами.

Умови на новому місці виявились куди кращі. Їм дали нового командира, капітана і двох лейтенантів. Але рядовими роту не поповнили: видно, не знайшлося. Оселили їх у бліндажах резервної лінії. Вінтерборн, Гендерсон та ще два вістовці жили в землянці з двофутовим настилом поряд офіцерського бліндажа. Тепер Вінтерборн офіційно став ротним вістовцем. Він по черзі перебував два тижні на передовій і два тижні при штабі батальйону. Там він мав постіль із сінником, кращу їжу, спочинок, снаряди туди майже не долітали — рай, та й годі. Він не знав, що його рапортові про вступ до офіцерської школи відразу дали хід і тепер про нього подбають.

Через два дні після того, як вони перебрались на нове місце, Евенсів денщик раптом просунув голову до землянки вістовців.

— Вінтерборн!

— Я.

— Біжи швидше... Містерові Евенсу погано.

— Та що ти!

Коли Вінтерборн добіг, Евенс стояв, зіпершись спиною на стінку траншеї, зеленаво-блідий на виду, наче мрець.

— Що сталося, сер?

— Газ. Наковтався забагато цієї мерзоти. Довше не витримаю. Піду на санпункт.

— Може, дістати ноші, сер?