Розділ «Смерть героя»

І я задумавсь про ті могили,

Що обступають спустілу Трою,

Про красенів юних, що в тлін обернулись,

Про довгу муку. Й про те, що все це — намарне.

А хлопцева мова ще слух мій разила,

Неначе брязкіт меча об меч.

Ті двоє ішли собі далі,

І він її цілував, обійнявши,

І довго ще дзвінко сміялись обоє.

А я поглянув на щоки запалі,

Утомлені очі й чуби посивілі

Дідів — ген під сорок! — переді мною.

І теж пішов собі геть

В нестерпній безсилій скорботі і тузі.