Розділ «Смерть героя»

— Ні-і, дякую, ні-і. До речі, що це за червона стрічечка у вас на рукаві? Щеплення від інфекції?

— Ні, я ротний вістовець.

— Ротний вістовець? А що це таке? Невже ви там граєте у віст?.

І містер Тобб безгучно засміявся, схвально киваючи головою на власний жарт. Вінтерборн навіть не усміхнувся.

— Та ні, бігаємо.

— Бігаєте? Сподіваюсь, не від ворога?

— Могло й таке бути, аби тільки знати, куди бігти...

— Але ж наші солдати такі чудові, такі чудові, зовсім не те, що німці, правда ж? Ви, мабуть, уже переконалися, що німці — легкодухи? Адже їх доводиться приковувати до кулеметів.

— Я такого не бачив. Коли хочете знати, вони воюють із дивовижною мужністю й стійкістю. Якби це було не так, то за що ж тоді наших солдатів хвалити, га? Адже ми досі не спромоглися дуже далеко потіснити німців.

— Що ви! Треба дивитися ширше, а ви бачите тільки те, що у вас під носом. У цій війні величезну вагу має флот та ще чудова організація тилу, про яку ви, звісно, не можете знати нічого.

— Звичайно, та все ж...

Містер Тобб підвівся.

— Дуже радий був побачити вас, мій любий Вінтерборн. І дякую за всі ваші цікаві новини з фронту. Дуже підбадьорливі новини. Дуже підбадьорливі.

Вінтерборн зробив знак дружині, що він уже хоче йти, але вона ніби й не помітила, а поважно й захоплено розмовляла з Реджі Бернсайдом. Він випив ще келих вина й простяг ноги. Його важкі, цвяховані солдатські черевики вперлись у гомілки його візаві.

— Вибачте. Сподіваюсь, вам не було боляче? Вибачте мою незграбність.

— Нічого, нічого, пусте,— запевнив той, з гримасою болю й злості розтираючи забиту гомілку. Елізабет сердито глянула на Вінтерборна й простягла через стіл руку до його пляшки. Але він ухопив пляшку перший, налив собі ще келих і лише тоді віддав їй пляшку. Така нечемність іще дужче розсердила її. А йому, в хмільному блаженстві було начхати на всіх.

Вертаючись додому в таксі, Елізабет лагідно, але з гідністю дорікнула йому, що він пив забагато.

— Не забувай, любий, що ти тепер не серед грубої солдатні. І вибач, що я про це кажу, але руки в тебе страшенно брудні — ти що, забуваєш мити їх? І поводився ти з усіма досить нечемно.

Він мовчав, байдуже дивлячись у шибку машини. Вона зітхнула й ледь помітно знизала плечима. Тої ночі вони не спали разом.

Уранці, за сніданком, обоє були мовчазні й замислені. Несподівано Джордж прокинувся з задуми.