Розділ «Смерть героя»

Вінтерборн і Гендерсон одночасно зіп’ялись на ноги. Виглянули в розбиті двері, після освітленого свічкою підвалу темінь здавалась непроглядною. Вони побачили тільки якусь чорну купу. А голос заволав знову:

— Поможіть! Ради Христа, йдіть поможіть!

Снарядом розбило гарматний передок. Поранені коні ще трохи протягли його й упали біля входу до підвалу. Одному їздовому відірвало ноги по коліна. Він був ще живий, але очевидячки помирав. Вони не стали його чіпати, а зняли з передка другого й занесли його до підвалу. Великий осколок розтрощив йому праве коліно. Він був при тямі, але дуже кволий. Вони дістали його перев’язний пакунок та йод і полили рану йодом. Від пекучого болю поранений зблід, як крейда, і трохи не зомлів. Вінтерборн аж тепер побачив, що вимазав у кров руки й одіж.

Тоді виникла проблема: як допровадити пораненого на перев’язний пункт. Капрал і четверо солдатів відмовилися йти. Снаряди надворі гриміли й гриміли. Вінтерборн подався по ноші та нових санітарів, потемки намацуючи шлях. Коло підвалу, де були санітари, він спіткнувся й упав у глибоку вирву, і в ту ж мить поряд з жахливою силою вибухнув важкий снаряд. Якби Вінтерборн не впав, його б, напевне, розірвало на шматки. Він сяк-так зіп’явсь на ноги, задиханий, тремтячий, виліз із вирви і майже скотився східцями в підвал, освітлений свічкою. До нього обернулись налякані обличчя. Він пояснив, що сталося. Санітар схопився, взяв ноші та торбу з бинтами, і вони рушили назад. Кожен снаряд, що вибухав поблизу, неначе зривав йому м’ясо з кісток. Він був оглушений, очманілий від отих струсів після кожного вибуху. Діставшись до свого підвалу, він повалився й неначе заціпенів. Санітар перев’язав пораненого, тоді глянув на Вінтерборна, помацав йому пульс, дав ковтнути рому і звелів лежати, не рухатись. Вінтерборн спробував пояснити, що він мусить віднести пораненого, й почав, спинатись на ноги. Та санітар силоміць уклав його:

— Лежи тихо, хлопче; на сьогодні з тебе вистачить.

11

Великий бій на їхній ділянці фронту стих, перейшов у нескінченні артилерійські перестрілки, бомбардування хімічними снарядами, запеклі місцеві сутички. Далі на південь він знову й знову спалахував услід за гучними прелюдіями ураганного вогню. Залишки саперної роти вернулись до свого щоденного діла. З одного погляду минулий бій дав їм велику вигоду: німців зігнали з кряжа зваленої породи і з більшої частини висоти 91. Шаленими контратаками німці вернули собі чимало втрачених позицій на висоті, але кряжа так і не відбили: занадто далеко відтіснили їх на півдні. І тепер той клин, де працювали сапери, став не такий небезпечний, вони вже не були весь час перед очима у ворога, прочісувані фланговим кулеметним вогнем.

Їм дали перепочити один день, а потім послали прокладати нову дорогу до південного краю висоти 91, через старі лінії траншей та колишню «нічию землю». Не робота — іграшки. З німецьких спостережних постів їх не було видно, а аероплани-розвідники виявили їх тільки через два дні — два дні відносного спокою. Потім їм, звичайно, дали гарту.

Прибираючи давні дротяні загорожі, вони раз у раз натрапляли на моторошні знахідки й із сторожкою цікавістю розглядали примітивні ручні гранати та іншу зброю з 1914—1915 років, якої там іржавіло вдосталь. Вінтерборна просто захопило спорудження дороги, і це захоплення дивувало й смішило Евенса, тим більше, що досі його вістовець аж ніяк не з завзяттям справляв свою саперську службу.

— Не розумію, чого вам так припала до серця оця дурна дорога, Вінтерборн. Як на мене, то нуднішої роботи в нар іще не було.

— А що ж тут незрозумілого, сер. Ми тепер щось будуємо, а не руйнуємо. Ми прибираємо колючий дріт, а не натягуємо його; засипаємо вирви, а не оскверняємо землю ними.

Евенс насупився, почувши слова «оскверняємо землю». Цей вираз здався йому претензійним, а крім того, попри всю свою обмеженість, він відчував, що Вінтерборн у душі непохитно й глибоко засуджує війну, і це його мимоволі обурювало. Бо сам Евенс був сповнений до цієї війни якоїсь забобонної шаноби. Він вірив у Імперію; символом Імперії був король-імператор; а король, бідолаха, завжди мусить убиратись чи адміралом, чи фельдмаршалом, чи ще якоюсь військовою персоною. І тому все армійське та флотське набувало для нього якоїсь містичної ваги; але ж армії та флоти, цілком ясно, призначені для війни, тож не менш ясно, що війну треба шанувати так само, як Імперію. Не раз Евенс незграбно пробував підбити Вінтерборна, щоб той виказав свої єретичні думки. Та Вінтерборн, звичайно, бачив його наскрізь і легко уникав тих нехитрих пасток.

Приміром, якось Вінтерборн цілком невинно почав мугикати «Марсельєзу». Евенс відразу вчепився за це.

— Ви, здається, республіканець. А я не вірю в республіки. Таж ті президенти з самого ранку ходять у фраках!

Вінтерборн трохи не розреготався, але якось стримався. І запевнив Евенса, що ніякий він не республіканець, та ще й визнав з комічною поважністю, що Евенс справді добачив істотну ваду в республіканському ладу.

Але недовго його тішило прокладання нової дороги. Під кінець другого робочого дня він побачив, як батарея польових гармат по щойно спорудженій ними дорозі перетнула колишню «нічию землю» й рушила далі через вирви та вибої на нову позицію. Отже, навіть ці маленькі спроби творити — де руйнувати — служили знов же дальшому руйнуванню.

Вони знов почали працювати ночами, і Вінтерборн відзначився, витягши з землі невибухлий снаряд, до якого інші сапери не хотіли й доторкнутися: ще вибухне! Всі вони поприпадали до землі, поки Вінтерборн з усієї сили цупив снаряд, а Евенс стояв поруч нього й остерігав: легше, легше! Раптом Вінтерборн захлинувся сміхом, а на Евенсове запитання насилу відповів крізь той сміх, що це, виявляється, зовсім не снаряд, а оцупок дерева, стягнений залізною рихвою. Сапери збентежено вернулись до роботи. В нагороду за такий героїзм Вінтерборнові дозволили приєднатись до партії саперів, що витягали справжні невибухлі снаряди, застряглі в бруківці шосе, яке тепер перейшло з німецьких рук у їхні. Снаряди підважували й виймали дуже обережно — надто ті, що довго пролежали в землі; вони вибухають від струсу зовсім легко. Вінтерборн щиро зрадів, коли ця гарненька робітка скінчилася.

Нічні обстріли хімічними снарядами дедалі інтенсивнішали, й Вінтерборн, бувало, по півдоби не скидав протигаза. Солдати користувались протигазами так часто, що довелось видати їм нові фільтри.

Евенс тепер тимчасово командував ротою й мав єдиного офіцера — Томпсона, а саперів усього близько сорока, тому працювали в одну зміну, якою Евенс і Томпсон керували по черзі. Як ротний вістовець, Вінтерборн носив усі рапорти й накази до батальйонного штабу й назад. Зате в ті ночі, коли Евенс не чергував, він дозволяв своєму вістовцеві відпочивати. Вінтерборн був глибоко вдячний йому за ці ночі. Крім кашлю, що почався ще взимку, йому тепер дошкуляло щось схоже на триденну пропасницю — можливо, від інфекції, перенесеної вошами. Що третю ніч його спочатку кидало в піт, а потім починало морозити й трусити. Лежати хоч би і в вогкому підвалі було куди приємніше, ніж човгати до роботи, коли від кволості й лихоманки ледве на ногах тримаєшся.

Він міцно спав сам-один у підвалі для вістовців, не чуючи свисту й пшакання хімічних снарядів надворі, коли раптом його розбудив Гендерсон, другий уцілілий вістовець, що, гупаючи ногами, потемки спустився східцями в підвал. Вінтерборн засвітив свічку. Гендерсон щойно стяг із себе маску протигаза й стояв з розкуйовдженою головою, блідий, переляканий.