Розділ «Смерть героя»

Чи можливо виміряти все безмежне невігластво Джорджа Огастеса й Ізабелли, коли вони зв’язували себе, присягою не розлучатися аж до самої смерті?

Джордж Огастес не знав, як заробити на прожиток; не знав нічогісінько про те, як треба обходитися з жінкою; не знав, як жити подружнім життям; не знав навіть, як кохатися,— навіть гірше, ніж просто не знав, бо досвід, набутий у спілкуванні з повіями, був убогий, брудний, огидний; він не знав, як збудоване його власне тіло, не кажучи вже про тіло жінки; уявлення не мав, як запобігти зачаттю;......не знав, що означають слова «нормальне статеве життя»;.......не тямив, що вагітність — це дев’ятимісячна хвороба; навіть не підозрював, що пологи мають коштувати чималих грошей, коли не хочеш, щоб жінка тяжко мучилася; не знав, що жонатий чоловік, який залежить від своїх і дружининих батьків,— це огидний, безпорадний, гідний зневаги нікчема; не знав, що заробити на пристойний прожиток важко, навіть коли ти адвокат, та й у самому адвокатстві тямив небагато; він дуже мало знав про життя взагалі й зовсім не розумівся на людській психології: не знав нічого про грошові справи й про самі гроші, бо вмів тільки витрачати їх; не знав нічого про те, як утримувати чистоту в домі, про ціни на харчі, про ремонт будинку, його вмеблювання, не вмів купувати, розпалювати в каміні, чистити комин, не знав вищої математики, давньогрецької мови, не вмів сваритися з дружиною, вдавати, ніби все гаразд, годувати дитину, ґрати хоч би на якомусь музичному інструменті, танцювати, робити гімнастичні вправи, відкривати бляшанки з сардинами, варити яйця, не знав, з якого боку лягати в подружнє ліжко, як розгадувати шаради, як розпалити газову пічку, не знав і не вмів ще безлічі речей, які необхідно знати й уміти одруженому чоловікові.

Одне слово, був жахливий недотепа.

Що ж до Ізабелли, то для неї було невідоме майже все, що належить до царини людських знань. Справді-бо важко сказати, що ж вона знала чи вміла. Вона не вміла навіть купити собі сукні — це завжди робила за неї матуся Гартлі. З-посеред усього іншого, вона не знала аж надто багато істотних речей: від чого і як народжуються діти; як кохатися з чоловіком; як прикидатись, ніби відчуваєш при цьому насолоду, коли насправді не відчуваєш її; не вміла шити, прати, куховарити, мити підлогу, провадити хатнє господарство, купувати провізію, підраховувати витрати, командувати служницею, замовляти обід, звільняти зі служби куховарку, визначати, чи в кімнаті чисто прибрано, давати раду Джорджеві Огастесу, коли у нього поганий настрій, поїти його ліками, коли в нього заболить печінка, годувати, купати й сповивати дитину, приймати гостей і ходити в гості, плести на дротиках, вишивати, пекти печиво, визначати, чи оселедець свіжий, чи затхнувся, відрізняти свинину від телятини; не знала, що не слід готувати їжу на маргарині; не вміла стелити постіль і пильнувати власного здоров’я, надто під час вагітності, відповідати лагідно, щоб утишити гнів, підтримувати вогонь у хатньому вогнищі... Годі назвати все, чого вона не знала і не вміла, а що необхідно знати й уміти заміжній жінці.

(Бог відає, як той бідолаха Джордж узагалі примудрився народитися на білий світ!)

Щоправда, як Джордж, так і Ізабелла вміли читати й писати, молитися, їсти, пити, вмиватись і чепуритись на свята. Обоє вони також були добре обізнані з біблією та молитовником.

А крім того, у них було «коха-ання». Вони «коха-али» одне одного. Коха-ання їм було досить, коха-ання мале врівноважити їхню недолугість та дурість, годувати й поїти їх, усипати їхній шлях трояндами й лілеями. Коха-ання й господь. Де не поможе коха-ання, там стане в пригоді господь; де сплохує господь — поможе коха-ання. Гадаю, з погляду богослов’я господь мав би займати першу позицію. А все одно в шлюбі 1890 року було стільки коха-ання й господа, що вже не лишалося місця для здорового глузду, до найпростішої обізнаності з питаннями статі та до інших знань, яких ми, гнилі сучасні декаденти, вважаємо необхідними для всіх чоловіків і жінок. Мила Ізабелла, любий Джордж Огастес! Вони були такі молоді, такі невинні, такі чисті! І яких пекельних кар заслужили ті вузьколобі, слиняві лицеміри з бакенбардами або в чепчиках, що послали їх разом назустріч своїй долі? О Тімоне, Тімоне, якби мені твоя красномовність! Хто посміє, хто знайде в собі доволі шляхетної мужності, Щоб підвестися й сказати.....? Не дайте мені позбутись розуму, о боги, не дайте мені позбутись розуму!

Медовий місяць вони пробули не в Парижі й не на полях Ватерлоо, а на одному з курортів Південного узбережжя, в прегарному куточку, де Ізабелла, давно вже мріяла побувати. Від свого села вони мали проїхати десять миль кіньми до залізничної станції, а потім дві години поїздом, що зупинявся на кожному полустанку. Втомлені, збентежені, розчаровані, вони дістались нарешті до невеличкого, але респектабельного готельчика, де для них було замовлено номер на двох.

Перша шлюбна ніч глибоко розчарувала їх. Цього, власне, й слід було сподіватися. Джордж Огастес намагався бути жагучим і захопленим, а виявився незграбним і брутальним. Ізабелла хотіла показати себе скромною й покірливою, а показала тільки невправною. Джордж Огастес незграбно згвалтував її, завдавши їй непотрібних, безглуздих страждань.........І, як багато чарівних молодих у давній милій Англії за золотих часів доброї королеви Вікі, вона не одну годину пролежала без сну поруч Джорджа Огастеса, що гучно хропів,— лежала горілиць і думала, думала, а сльози повільно котилися по її скронях на подушку...

Ох, яке це все прикре, яке прикре — і ота безглузда «чистота», і лицемірство, і «коха-ання», і необізнаність! І дурні, необізнані дівчата, віддані в усій своїй чарівній необізнаності на поталу необізнаним і незграбним юнакам, що в своїй необізнаності брутально мучать їх! Як боляче думати про це! Сердешна Ізабелла! Оце то вступ у подружнє життя!

Але, звичайно, ця жахлива ніч мала наслідки. Насамперед вона означала, що шлюб тепер законним чином здійснено і розірвати його, не звертаючись до суду, неможливо — а я навіть не знаю, чи в золоті дні великого містера Гладстона, хай благословить його бог і хай йому буде жарко в пеклі, взагалі можна було розірвати шлюб. Дальший наслідок був той, що Ізабелла відтоді й довіку намагалась уникати фізичної близькості з Джорджем Огастесом, а оскільки темперамент мала досить палкий, то в лоні майбутнього вже прокльовувалися двадцять два коханці. І нарешті, оскільки Ізабелла була здорова, якщо взагалі може бути здоровою жінка, змушена шнуруватись у неймовірно тугі корсети й носити, на шкоду гігієні, довжезні коси та довжезні спідниці, а крім того дуже мало обізнана зі статевою гігієною,—: ця nuit de réve[7] наділила Ізабеллу першою дитиною.

2

Дитину охрестили Едвардом Фредеріком Джорджем: Едвардом на честь принца Уельського (згодом — його величність король Едвард VII), Фредеріком — по дідові, Джорджем — по батькові.

Ізабелла хотіла назвати його Джорджем Гартлі, але люба матінка подбала про те, щоб у її онукові було від Гартлі якомога менше.

Як прожили Ізабелла та Джордж Огастес перші роки в подружжі, тяжко й згадувати. Їхнє спільне життя почалося з обману, насамперед тому, що до цього їх змусили батьки та суспільні умовності; на жаль, вони обоє й далі будували його на обмані. Обох не тільки приголомшила та жахлива пошлюбна ніч; весь медовий місяць страшенно знудив їх. На чарівному курортику, що про нього так мріяла Ізабелла, не було ніяких розваг. Джордж Огастес навіть собі самому не хотів признатися, що до подружнього життя він готовий не краще, ніж до того, щоб навчати білих мишей стройової служби. Ізабелла в душі розуміла, що їхній перший крок страхітливо невдалий, розуміла радше чуттям, ніж свідомістю, але з гордості мовчала. Вона дуже добре знала, що в невдачі звинуватять її ж таки і що співчуття їй нема від кого чекати, а найменше — від своєї рідні. Хіба ж вона не одружилася «щасливо», з чоловіком, що її «коха-ає» — це ж шлюб із «коха-ання»! — та Ще й з «багатієм»? Отож вона втішала себе думкою, що Джордж Огастес справді багатій, і обоє вони писали, як і годиться в медовий місяць, сповнені захвату листи до рідних та знайомих. А ступивши з самого початку на шлях, що веде вбік від чесності, від уміння глянути правді в очі, вони вклепались на все життя, прирекли вже й себе на безрадісне животіння серед брехні та «коха-ання». Ох, ці балачки про господа й про «коха-ання»! Адже Ізабеллині батько й мати день у день гризлися між собою; невже це нічого не навчило її? Та й Джордж Огастес — хіба не помічав він, яка ненависть клекоче в любій матінці й любому батечкові під тоненькою плівкою благочестя та подружнього миру; чому ж вони обоє не спробували вирватись із цих тенет, щоб зажити інакше — трохи краще? Ні, вони прийняли заведений порядок, вони мали «коха-ання» й мали «господа», а тому, звичайно, все повинне повернутись на краще в цьому найкращому зі світів.

Джордж Огастес увесь медовий місяць удавав «багатія». За тиждень до весілля йому вперше в житті дозволили відкрити рахунок у банку. Любий батечко поклав на його ім’я двісті фунтів, домовившися з Джорджем Огастесом, що любій матінці вони скажуть, ніби покладено двадцять. До цієї суми люба матінка щедро додала ще й своїх п’ять фунтів — «крихітку про чорний день», хоча тільки бог та «коха-ання» знають, чи в чорний день така крихітка врятує. Таким чином щасливі молодята вирушили в життєву путь із двісті п’ятьма фунтами й без найменшої надії заробити хоч би гріш, поки Джордж Огастес не покине корчити з себе «багатія» та сибарита, наважиться глянути правді у вічі й візьметься працювати.

За медовий місяць вони розтратили чимало — забагато як на їхні достатки. Джордж Огастес носив у гаманці жменю соверенів і дві п’ятифунтові банкноти, чим страшенно хизувався. Ізабелла, зроду не бачивши стільки грошей відразу, ще дужче повірила, що Джордж Огастес багатій. Тому вона відразу ж заходилась розсилати «практичні» подарунки незліченним членам зубожілої родини Гартлі, і Джордж Огастес — хоча й сердився, бо натуру мав скупувату — не перечив їй. Загалом вони витратили за два тижні тридцять фунтів, а на Квитки першого класу до Шеффілда пішов майже весь другий п’ятифунтовик.

Першим тяжким ударом для Ізабелли була шлюбна ніч. Другого вона зазнала, побачивши невеликий, закіптюжений будиночок «багатіїв» Вінтерборнів, один у ряду повсюди розрекламованих десятикімнатних вілл із жовтої цегли. Третім ударом було відкриття, що Джордж Огастес не заробляє своїм адвокатством ані пенса, що в нього нема ніяких грошей, крім залишків від тих двохсот п’яти фунтів, і що Вінтерборни навряд чи й багатші від Гартлі.

Гірко тяглися дні для бідолашної Ізабелли, коли вона у цій тісній похмурій оселі чекала першої дитини, а Джордж Огастес бив байдики, сидячи в «конторі» (а не в «затишненькому кабінетику», як до одруження), вдаючи, що «працює», любий батечко молився, а люба матінка з солодкою уїдливою посмішкою постійно шпигала її. Коли ранками невістку нудило, свекруха казала, що це «просто печінка».

— Це все через надто ситну й жирну їжу,— торочила люба матінка.— Звичайно, мила моя, вдома ви не звикли до такого розкішного столу,— а потім додавала грайливо-ущипливо: — Мабуть, доведеться просити вашого коханого чоловіченька, щоб він своєю подружньою владою трохи стримував ваш апетит.