Розділ «Смерть героя»

Вінтерборн ще мав досить пихи: вирішив, що вони просто боягузи, і це враження ще підтверджувалося тим, що вони пригинались чи й присідали, як тільки завив в повітрі снаряд. Бо так багато тих снарядів вибухало, не завдаючи ніякої шкоди, що він аж дивувався: марний перевід. Якось надвечір німці почали обстрілювати Гінтонів хід шрапнеллю — чергами по чотири снаряди. Сапери не кинули роботи, хоча й прислухалися з острахом. Вінтерборн трохи вистромився з траншеї й дивився, як вибухають снаряди: Гурк! Гурк! Гурк! Гурк! Осколки мелодійно фурчали в повітрі. Раптом йому розітнув вуха надто гучний свист, а тоді — гуп! — і великий шматок металу, просвистівши повз його голову, врізався в тверду крейдяну стіну траншеї. Не те що наляканий, але здивований, Вінтерборн сплигнув униз і виколупав кайлом той шматок. То була мідна головка шрапнельного снаряда, ще гаряча. Він тримав її в руці й зацікавлено дивився на німецькі написи. Товариші добродушно сварили його та Кепкували. Йому здавалося, що вони перебільшують небезпеку,— адже нерви в нього ще не були такі пошарпані, як у них.

Тої ночі, тільки-но Вінтерборн умостився спати, тишу раптом розірвала канонада. Озивалась гармата за гарматою — він і гадки не мав, що їх тут так багато,— і за півхвилини било вже п’ять чи шість десятків. Від передової долинуло протягле деркотіння десятка чи й більше кулеметів, забахкали вдалині ручні гранати. Він устав і підійшов до дверей. За руїнами видно було небагато: тільки спалахи гарматних пострілів, якусь ніби заграву над невеликим відтинком передової, та ще раз по раз злітали вгору освітлювальні й сигнальні ракети. До будинку ввійшов спокійнісінький капрал.

— Що це? — спитав Вінтерборн.— Атака?

— Кий там біс атака. По-моєму, розвідка боєм.

Відгукнулась німецька артилерія, і один снаряд упав на вулицю селища. Вінтерборн знову ліг на долівку. За три чверті години стрілянина припинилася; тільки одна німецька шестидюймова батарея ще кидала снаряди на селище та його околиці. Вінтерборн подумав, що справжній артилерійський наліт таки страшніший, ніж ті поодинокі постріли з однієї-двох гармат, які він бачив досі.

Уранці капралів діагноз підтвердився. На світанку, йдучи Гінтоновим ходом на роботу, сапери зустріли піхотинця, що конвоював шістьох похмурих типів у сірих шинелях; їхні голови були перебинтовані, тільки очі світили.

— Хто це? — спитав він.

— Німаки. Полонені.

— А чого кожного поранено в голову?

— Дістали кийком по довбешці. Ох, мабуть, і болить же голова в сердег!

Через тиждень після того їм дали день перепочити, але попередили, щоб о п’ятій вечора шикувались на нічну зміну. (Кожен взвод по черзі тиждень працював удень і три тижні вночі). Сержант обернувся до Вінтерборна:

— А ти за п’ятнадцять хвилин до п’ятої маєш з’явитися до офіцерської їдальні.

Вінтерборн у належний час пішов туди, з тривогою думаючи, за який гріх викликає його начальство. На дверях він зустрів Евенса, що саме виходив з їдальні, закутаний шарфом.

— А, ви прийшли, Вінтерборн. Майор Торп дозволив мені взяти вас вістовцем, тож відтепер щовечора з’являйтесь сюди за п’ятнадцять хвилин до зміни.

— Слухаюсь, сер.

Весь цей час, уже кілька тижнів, Вінтерборн почував себе зовсім хворим. Його весь час морозило, мучив кашель, від тривалого проносу він дуже ослаб. Щоночі йому дошкуляла гарячка: то морозило, то кидало в жар. Прибувши на передову, він другого дня заявив про свою хворобу, сподіваючись дістати щось від кашлю. Але майор Торп подумав, що він симулює, й налаяв його. Тоді Вінтерборн вирішив, що більше не скаржитиметься на хворобу, поки зможе триматись на ногах. І все терпів. Санітар в їхньому взводі мав медичного термометра. І одного вечора, перед тим як іти на зміну, Вінтерборн попросив його зміряти йому температуру. Виявилося — тридцять вісім і дев’ять.

— Не йди на зміну, хлопче,— сказав санітар з грубуватою ласкавістю, що зворушила Вінтерборна.— Я скажу командирові, що ти нездужаєш, а завтра доповім лікареві.

Вінтерборн засміявся:

— Дуже дякую, але я не зголошуватимусь хворим. Я тільки хотів пересвідчитись, чи мені не здається.

— Ну й дурень. Міг би виспатись як слід.