Розділ «Смерть героя»

— Може, маєш недогарок свічки, друже?

— Шкода, друже,— не маю.

— Ті падлючі мінери все забирають собі.

— Я маю плитку шоколаду, може, хочеш?

— О! Дякую, друже.

Дозорний відломив шматочок шоколаду й почав жувати.

— Падлюча холодюка тут. Ноги закоцюбли геть. І нудьга падлюча. А чуєш, он німак кашляє на посту, наче зовсім поряд. Ото бухикає! Слухай-но.

Вінтерборн прислухався і справді почув приглушений кашель.

— Їхній дозорний,— прошепотів солдат.— Бідолаха, йому б локриці...

— Ходімо,— сказав передній. Вінтерборн сплигнув з приступки й передав наказ далі.

— Добраніч, друже,— сказав дозорний.

— Добраніч, друже.

Вінтерборн попав до саперної команди, що копала хід у глиб «нічиєї землі». Коли він уже спускався вниз, офіцер зупинив його.

— Ви з нового поповнення?

— Так, сер.

— Зачекайте трохи.

— Слухаюсь, сер.

Решта солдатів один за одним спустились у підкоп; Офіцер тихо сказав:

— Першу годину побудьте на варті. Ходімо, тільки не випростуйтесь.

Зійшов молодик і розлив тьмяне холодне сяйво. Час від часу то з німецького, то з англійського боку злітали освітлювальні ракети, заливаючи сліпучим світлом похмуру землю, засновану порваним колючим дротом, укриту вирвами від снарядів. Офіцер, а за ним Вінтерборн перелізли через бруствер і поповзли по ямах та вибоїнах, поки не проминули кінець підкопу. Офіцер шуснув у одну вирву якраз перед дротяними загорожами, Вінтерборн за ним.