Розділ «Смерть героя»

— Вертайся швидше!

— Прощавай! Хай щастить! Прощавай!

У вагони, що вже чекали на них, напхалось повно солдатів. Дорогою поїзд мав підібрати й інші загони. В купе сідало по дванадцять душ. Джордж зумів захопити місце коло вікна, з боку перону. До вікна підійшов ад’ютант.

— Вінтерборн! Вінтерборн!

— Слухаю, сер!

— А, ось де ви! А я вас шукаю. Комендант станції каже, що ви їдете на вокзал Ватерлоо, а звідти, мабуть, до Фолкстона.

— Дуже дякую, сер. Коли знаєш, що робиш і куди та нащо їдеш, якось легше на серці.

— Вам би слід дістати офіцерський чин. У Франції це буде дуже легко.

— Та звісно, але ж ви знаєте, чому я хочу лишитись рядовим.

— Так, знаю, але такі люди, як ви, потрібніші в командному складі. Бо серед офіцерів там дуже великі втрати.

— Гаразд, я подумаю, сер.

— Ну, до побачення, друже, і хай вам щастить.

— Дякую. І вам хай щастить.

Вони потисли один одному руки, вжахнувши цим сержантів.

За бар’єром коло передніх вагонів, де поїзда вже не затуляли станційні будівлі, зібрався натовп. Оркестр вишикувався перед ним на пероні. Паровоз дав свисток. Оркестр заграв полковий марш, а потім «За молоді літа», і поїзд, чахкаючи парою, повільно рушив зі станції. Музиканти держали інструменти однією рукою, а другою незграбно махали солдатам, що тислися до вагонних вікон. Покотилося хвилями протягле «ура». Червоні обличчя тих, що зостались на пероні, були ледь підняті вгору, роти порозтулювані. Правиці підносились над головами. Під рев оркестру, під вигуки «ура» з перону й з вагонів поїзд відійшов від станції.

— Прощавай, Берте. Прощавай, Гаррі. Прощавай, Томе. Прощавай, Джеку. Прощавайте.

Останній, кого побачив Вінтерборн, був низенький полковник, що стояв у самому кінці перону під газовим ліхтарем, виструнчений, напружений і схвильований, салютуючи правою рукою своїм солдатам, що їхали на фронт.

Він був не такий-то й поганий чоловік; він глибоко вірив у свою армію.

2

За п’ятнадцять хвилин цигарки докурили, збуджений гомін притих, почалася звичайна монотонна й нудна залізнична подорож. Солдати були втомлені, година вечірнього відбою давно минула. Всі почали куняти. А один, у кутку, навскоси від Вінтерборна, вже заснув. Сітки для багажу над головами були забиті шинелями та ранцями. За правилами протиповітряної оборони штори на вагонних вікнах були щільно затягнені.