Розділ «Смерть героя»

— Друга шеренга, крок назад... Марш! Раз-два.

Сто двадцять ніг ступнули влад, мов одна.

— Друга шеренга, вільно!

Полковник перевірив передню шеренгу, не кваплячись, присікуючись до різних дрібниць. В одного солдата задубіли пальці, і він упустив гвинтівку.

— Сержанте Гікс, запишіть прізвище й номер, занесіть до штрафного формуляру!

— Слухаюсь, сер!

Перша шеренга стала вільно, а полковник перевірив другу — вже не так педантично. Починало смеркати, а він ще мав виголосити промову. Він став перед загоном, ярдів за тридцять, решта офіцерів — позад нього. Молодий ад’ютант держав стек коло правої кульші, наче маршальський жезл. Полковник, дивакуватий, але незлий телепень, якого, перехрестившись, відіслали з фронту додому після перших же боїв, почав:

— Сержанти й солдати Восьмого Апшірського полку! Ви... м-м... вирушаєте за море, на фронт. М-м... М-м.., я... м-м... надіюся, що ви виконаєте свій... м-м... обов’язок. Ми не марнували... м-м... не шкодували зусиль, щоб як слід підготувати вас. Не забувайте, що солдат повинен бути чепурним і... м-м... ходити по-солдатському. Ви повинні завжди... м-м... дбати про честь свого полку, який... м-м... завжди був одним з найкращих у британській армії. Я...

По лавах перебіг ледь чутний шепіт: «Бовдур!», «Лайнюк нещасний!», «Щоб ти скис!» Офіцери здалеку не могли цього почути, але чуткий старший сержант щось уловив і, хоча слів не розібрав, гаркнув на всю горлянку, перебивши полковникове просторікування:

— Тихо там! Стояти стрункої Сержанте Гікс, запишіть прізвища!

Коротка пауза, а тоді старший сержант проревів:

— О четвертій п’ятнадцять вишикуватись перед збройовим складом у чистій робочій формі, здати рушниці. Та щоб були вичищені як слід і змащені. І розходитись без балачок.

Ад’ютант поговорив про щось із полковником, відсалютував йому, і полковник пішов. А ад’ютант підійшов до старшого сержанта.

— Ви й усі сержанти, що не їдуть із загоном, можете бути вільні. Я сам відпущу солдатів.

Слухаюсь, сер.

Ад’ютант підійшов до загону й Зупинився, взявшися правою рукою в бік. Тоді заговорив повільно, але твердо:

— Стійте вільно. Вільно. Забудьте те, що вам тут сказав старший сержант. Гвинтівки поставте в піраміди, але глядіть, щоб були чисті, а то мені перепаде... Ми вас таки добре попоганяли, ніде правди діти, але що вдієш — такий тепер порядок, нова програма посиленого навчання, самі розумієте. Дуже шкодую, що ми не їдемо всією частиною, але тепер усі батальйони розбивають на загони. Коли будете на фронті, не забувайте берегти ноги, тепер за натерті ноги — польовий суд. І не кваптесь вистромляти голови з окопів! Я сам скоро поїду вслід за вами, отож сподіваюсь, у атаку підемо разом. До побачення. І хай щастить вам усім.

— До побачення, сер. Дякуємо, сер. І вам так само, сер. До побачення, сер.

— До побачення. Загін, струнко! На плече! Розій-тись!

Загін повернув праворуч, і всі одночасно підкинули гвинтівки на плече, салютуючи ад’ютантові.