Розділ «Смерть героя»

— Тут, сер!

— Наче всі, сержанте?

— Всі, сер.

Через п’ять хвилин вирушайте.

— Слухаюсь, сер.

Шеренги неспокійно заворушились у темряві. Вінтерборн глянув ліворуч... Ряд ледве видних постатей зникав у пітьмі, кінця його не видно було, наче він стояв у хвості нескінченної вервечки.

— Загін... струнко! В колону по четверо — шикуйсь! Праве плече вперед... похідним кроком... руш!

Вони відразу ж опинилися за полковим оркестром, що вдарив марш, добре знайомий солдатам — вони співали на його мотив слова:

Ну де ж мені наїстись,

Як я не вістовець?

Промарширували по набридлому плацу, вийшли з фортечної брами, перейшли хиткий звідний міст, де вартові відсалютували їм гвинтівками.

— Ліве плече вперед. Не в ногу — марш!

Оркестр замовк. Загін спускався довгою звивистою дорогою в село, до станції. Над дорогою стояли по одному, по двоє тутешні жителі, здебільшого молоді дівчата, й виглядали солдатів, а тоді йшли поряд. Дівчата гукали до своїх кавалерів у строю, а ті, осмілівши від збудження, від такого переламу в їхній долі, відповідали їм, хоч це було супроти військової дисципліни. Стрій розладнався, загін уже йшов хто як, коли минали перші садиби села. Після густої темряви на узгір’ї світло кількох газових ліхтарів здавалося сліпучим.

Оркестр заграв знову. Хоч уже минула десята година, та село не спало, всі були на вулиці — проводжали загін. Гучна духова музика луною відбивалась від стін будинків. Солдати аж збентежилися, ставши раптом на хвилину осереддям загальної уваги; вони-бо давно привчилися вважати себе безнадійно нікчемними й покірними. З усіх боків гукали: «Агов, Берте! Прощавай, Гаррі! Бувай здоров, Томе! Хай щастить, Джеку!» Вінтерборн, що йшов у передній четвірці, озирнувся й побачив, що кілька дівчат утерлись у колону і йшли під ручку зі своїми хлопцями. Видно було, що їм дуже весело. Геть розладнана колона з галасом пройшла через село, сп’яніла від звуків оркестру та вітальних вигуків, та всяких інших знаків уваги жителів села.

На перон нікого, крім солдатів, не пропустили. Коли загін входив у розчинені ворота, обабіч яких стояли пости військової поліції, знову залунав хор вигуків:

— Прощавай, Берте!

— Прощавай, Гаррі!

— Прощавай, Томе!

— Прощавай, Джеку!

— Щасти тобі!