Розділ «Смерть героя»

Бездоганні офіціанти-австрійці в білих рукавичках безмовно подавали страви й забирали посуд. Джорджеві впав у око один з них — юнак із коротко підстриженим золотавим чубом і розумним, чуйним обличчям. Мабуть, студент із Відня або з Праги, бідняк, що найнявся сюди, аби заробити на хліб, поки вивчатиме англійську мову. Він приблизно одного віку з Джорджем і одного зросту. Джордж раптом усвідомив, що він і цей офіціант — потенційні вороги! Яке безглуздя, яке страшне безглуздя!..

Після обіду вони закурили. Джордж переніс свого стільця до відчиненого вікна й задивився вниз, на залиту світлом, повну руху Пікаділлі. Тут, нагорі, вуличний гамір зливався в приглушене безперервне гуркотіння. Вивішені біля готелю «Рітц» рекламні плакати вечірніх газет були крикливі й войовничі. Розмова перейшла на інші теми, бо всі в товаристві вирішили, що великої війни не буде й не може бути. Джордж, який глибоко вірив у гостре політичне чуття містера Бобба, переглянув його останню статтю, і в нього полегшало на серці: Бобб твердив, що про війну не варт і говорити. Це все залякування, типово біржовий блеф... У ту хвилину ввійшло троє-четверо нових гостей; увійшли вони одночасно, але не однією компанією, кожен сам по собі. Один із них, моложавий чоловік у бездоганному смокінгу, тиснучи руку господареві, сказав досить збуджено:

— Я щойно обідав з Томмі Паркінсоном із міністерства закордонних справ. Він не міг сидіти зі мною довго, бо квапився на службу. Здається, кабінет засідає безперервно. Томмі був страшенно пригнічений, він дивиться на становище вкрай песимістично.

— А що він сказав? — з жадібною цікавістю спитали три чи чотири голоси відразу.

— Та він же не має права розкривати нічого. Він був просто дуже похмурий і замислений і не хотів сказати нічого певного.

— А ви не спитали його, чи Німеччина проводить мобілізацію?

— Я питав, але він не сказав нічого.

— Може, то в нього просто напад хандри?

Серед гостей був один високий, дуже стрункий, засмаглий чоловік років сорока, що зовсім не брав участі в розмові. Він мовчки сидів на канапі поряд із жінкою, молодшою за нього — своєю дружиною,— вона теж мовчала. Джордж чув, як його, знайомлячи з іншим гостем, назвали полковником Томасом. Кілька хвилин він вагався, а потім підійшов і звернувся до нього.

— Моє прізвище Вінтерборн. А ви — полковник Томас, правда?

— Так.

— А що ви думаєте про нинішнє становище, про яке ми щойно так мудро говорили?

— Нічого не думаю. Солдатові, розумієте, не слід мати політичних поглядів.

— Звісно, але як ви гадаєте: німці справді проводять мобілізацію?

— Не знаю. Мабуть, що так. Але це не конче означає війну. Може, то мобілізація для маневрів. Адже ми провели мобілізацію для маневрів на Солсберійській рівнині.

— Ми провели мобілізацію? Британська армія мобілізована?

— Тільки для маневрів.

— І вас також мобілізували?

— Так, вранці завтра я їду.

— Господи боже!