Розділ «Смерть героя»

— Нічого, трошки розворушило б нас. Ми закисли, надто довго був мир. Невеличке кровопускання не завадить.

— А я не думаю, що до цього дійде. Я...

— Раніше чи пізніше має дійти. Оті німці, самі розумієте... Та куди їм до нашого флоту!

— Ну, сподіваюся, що битись не доведеться.

— Не знаю, не знаю. Я б сам не від того, щоб дати німцям чосу, та й ви, мабуть, теж.

— Ні, я чоловік нейтральний,— сказав Джордж, сміючись.— На мене не розраховуйте.

— Гм! — гмукнув його співрозмовник і рушив до виходу, окинувши цього не патріотичного типа, схожого на іноземця, підозріливим поглядом.— А, ясно, це чужинець, біс би його взяв! Гм!.. І що він тільки робить в Англії, хотів би я знати! Гм!..

Джордж уже знов заглибився в газету, навіть не знаючи, як схвилював цього вже літнього, але ревного патріота.

— Слухайте! — вигукнув Джордж, уздрівши Елізабет і Реджі.— Ви вже бачили сьогоднішні газети?

— А що там? — спитала Елізабет.— Є щось про тебе?

— Та ні, на Балканах ось-ось вибухне війна, і, як видно, вона охопить усю Європу.

Реджі зневажливо відказав:

— Ет, дурниці! Невже ви такий наївний, що можете повірити в газетну сенсацію? Ми вчора в професорській говорили про це, і всі погодилися, що цей конфлікт буде локалізований і що Грей, мабуть, через день-два виступить із заявою. І все минеться.

Елізабет ухопила газету і спробувала продертися крізь незвичну плутанину гучних сенсаційних фраз.

— То ви не думаєте, що все це серйозно? — спитав Джордж, вішаючи капелюха й сідаючи до ресторанного столу.

— Певне, що ні! — презирливо відказав Реджі.

— А як гадаєш ти, Елізабет?

— Не знаю,— відповіла та, розгублено звівши очі від газети.— Якась чудна мова, я нічого не доберу. Невже всі газети отак пишуться?

— Здебільшого,— відповів Джордж.— Але я радий, що ви, Реджі, гадаєте, ніби все це тільки пустий галас. Признаюсь, я таки налякався, прочитавши оці заголовки. От що виходить, коли цілком поринаєш у свої власні справи й не цікавишся, що робиться в світі.

Та все ж він не зовсім заспокоївся і, вертаючись додому, домовився з місцевим газетярем, що той приноситиме йому щодня газету, поки він не скасує замовлення. Він сподівався, що другого дня новини будуть уже кращі. Та де там! І на третій день те ж. А потім надійшла звістка, що Росія почала мобілізацію, а головні сили британського флоту відпливли зі Спітхеда ніби «на маневри», але з запечатаним наказом. Джордж пригадав, як один офіцер берегової охорони напідпитку пробовкався, що в нього лежить запечатаний наказ на випадок війни. Може, той офіцер розпечатає наказ за кілька днів, а може, вже й розпечатав. Він спробував малювати, але не зміг; узяв книжку, але спіймав себе на тому, що не читає, а думає: Австрія, Росія, Німеччина, Франція, а то й Англія — господи, цього ж не може бути, не може, не може! Він походив по кімнаті й урешті зайшов до Елізабет. Вона саме старанно вимальовувала велику синю вазу з букетом літніх квітів. У її кімнаті було тихо-тихо. Одне з вікон було відчинене; воно виходило в великий сад, оточений затиллями будинків. Між завісами в чорну й оранжеву смужку влетіла оса й шугнула до грона винограду на великому іспанському тарелі.