— Як дивно! — говорила про це Елізабет, а Фанні слухала її з якнайскромнішим виразом, але затаївши усмішку.— Я весь час гадала, що ти жінка саме того типу, який подобається Джорджеві. Але він говорить тільки про твої «незвичайні очі», а очі — це зовсім не ерогенні зони. Це означає, що ти йому до вподоби просто як людина, не більше...
Тому Елізабет не звертала уваги, коли Фанні цілувала Джорджа або просила: «Джордже, любий мій, сходи купи мені сигарет»,— і Джордж мерщій вибігає, або коли Джордж звертався до Фанні «ластівка» чи «Фанні, серденько». Адже тепер люди так щедро розкидаються ласкавими словами, то звідки знать, як їх розуміти? І справді, таке тривало досить довго, але «нічого не ставалося». Джордж був щиро відданий Елізабет, а крім того, коли Фанні була в Лондоні, вони саме виїхали, а коли вони вернулись — виїхала Фанні. І Джордж, і Фанні просили Елізабет, щоб вона, поїхала на південь разом з Фанні, та Елізабет відмовилася. Вона теж була така віддана Джорджеві, що не хотіла й відпочивати без нього. А на той час Фанні по-справжньому вподобала Джорджа, таки дуже вподобала. Їй набрид Реджі: він часом так захоплювався своїми атомами, що занедбував свою роль «запасної струни» для Фанніної скрипки. І вона надумалася, що добре було б їй з Елізабет, так би мовити, помінятись жокеями. Не те щоб вона хотіла відбити Джорджа в приятельки. Ні, зовсім ні! Вона не хотіла зробити з нього постійного коханця — нехай собі його втримує Елізабет. Але він міг бути чудовим locum teneus[27], поки Елізабет збагачуватиме свій досвід із Реджі.
Отож коли Джордж прийшов проводжати її на вокзал Вікторія, прощальний поцілунок був незвичайно палкий, потиск руки — довгий і ніжний, а погляд прекрасних очей — особливо закличний.
— До побачення, любенький! — Фанні вихилилась із вікна вагона й ще раз поцілувала Джорджа в губи, на його подив.— Я, звичайно, писатиму, і часто. А ти ж гляди, щоб писав мені. Я повернусь не пізніше березня.
Фанні справді писала — інколи до Елізабет, раз чи двічі — їм обом, дуже часто Джорджеві. Її листи до Джорджа були багато довші й цікавіші. Декотрі з них Джордж давав прочитати Елізабет, інші — забував дати. А відповідав акуратно й дуже ніжно.
Перед самим різдвом, дорогою в Мюррен, до Лондона заїхав Реджі Бернсайд. Він завітав до майстерні Елізабет на чай і, заставши її саму, запропонував їй одружитись — і то так несподівано й недбало, ніби йшлося про те, щоб не пити чаю в майстерні, а піти до кав’ярні. Елізабет здивувалася, схвилювалась, їй було дуже приємно. Вони довгенько посперечалися. Елізабет була вражена тим, що Реджі захотів одружитися та ще й із нею. Якби їй не було так приємно, вона могла б і образитися, що хтось міг подумати, ніби спокусить її на це. Вона навіть супилась майже гордовито, ніби промовляла: «Красно дякую, але це не для мене!»
— Це що, новомодний дотеп, Реджі?
— Та що ви! Я цілком серйозно.
— Але чого це раптом ви надумали одружитися?
— Та воно, знаєте, якось зручніше — і листи адресувати, й гостей приймати, і таке інше.
— Але чому ви хочете одружитися саме зі мною?
— Бо я закоханий у вас.
Елізабет на хвильку замислилась. Тоді повільно сказала:
— Але ж я навряд чи закохана в вас. Ні, звичайно, ні. Ви мені страшенно симпатичні, але закохана я не в вас. Я кохаю Джорджа.
— Ет, Джордж... — Реджі зневажливо махнув рукою.— Нащо вам, Елізабет, марнувати час із такою людиною? З нього нічого не вийде. Він не знайомий з жодною путящою людиною, крім нас із вами, і в Кембріджі ніхто не дасть і шеляга за його живопис.
Елізабет відразу наїжачилась:
— Не плетіть дурниць, Реджі! Джордж — золото, і я не хочу, щоб ви так про нього говорили. Та й кого там цікавить, що думають про живопис у вашому пліснявому Кембріджі!
Реджі змінив галс:
— Ну гаразд, не хочете йти за мене, то й не треба. Але послухайте мене. Вам не слід зимувати в Лондоні з вашим кашлем і вашими легенями. Біс із ним, з тим Мюрреном; їдьте на місяць зі мною до якогось затишного куточка, на Рів’ері. Ми там легко знайдемо місце, де зовсім не буде англійців.
Ця пропозиція була куди спокусливіша й небезпечніша для Елізабет, ніж сватання. Їй уже до краю остогидли лондонські тумани, холод, мряка, сльота, кіптява й оті дурні каміни, від яких у кімнаті повно пилюки, а тепла нема. Вона вже не раз пошкодувала, що не поїхала з Фанні. Крім того, роман з Реджі на один місяць — це ж достеменно відповідає їхній умові з Джорджем, тоді як про одруження з кимсь іншим у них ні думки, ні мови не було. Елізабет завагалась, але відчула, що негарно кидати Джорджа так несподівано в Лондоні самого і їхати кудись із Реджі, хай тільки на місяць. Вона таки справді страшенно любила Джорджа.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Смерть Героя» автора Олдінгтон Р. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Смерть героя“ на сторінці 47. Приємного читання.