Розділ «XV. ЕНДШПІЛЬ КОРОЛЕВИ»

Муньйос на якусь мить замислився.

— Полегкість, — відповів він. — Я був би розчарований, якби це був хтось інший.

— Розчарований через те, що помилилися стосовно особистості таємничого гравця?.. Я не хотів би перебільшувати власні достоїнства, але ж це не було аж надто очевидним, дорогенький. Навіть для вас це було доволі важко. Багатьох персонажів цієї історії ви зовсім не знали, а ми з вами були знайомі лише пару тижнів. Ви мали тільки свою шахівницю як робочий інструмент...

— Ви не зрозуміли мене, — озвався Муньйос. — Я хотів, щоб це були ви. Ви були мені симпатичні.

Хулія дивилася на них, і на її обличчі відбилася розгубленість.

— Я рада, що ви так заприязнилися, — саркастично мовила вона. — Потім, якщо ви не проти, ми можемо піти кудись пропустити по келишку й, поплескуючи одне одного по плечу, погомоніти про те, як кумедно все це вийшло. — Вона різко струснула головою, намагаючись повернути собі відчуття реальності. — Це неймовірно, але мені здається, що я тут зайва.

Сесар кинув на неї погляд, сповнений скрушної ніжності.

— Є речі, яких ти не можеш зрозуміти, принцесо.

— Не називай мене принцесою!.. І ти дуже помиляєшся. Я все чудово розумію. І тепер я хочу поставити тобі запитання: що б ти вчинив тоді, на ринку Растро, якби я сіла в машину й, не завваживши ні балончика, ні картки, увімкнула запалення з цією шиною, що мала вибухнути, як бомба?

— Це просто смішно, — Сесар здавався ображеним. — Я ніколи б не дозволив, щоб ти...

— Навіть якби ризикував виказати себе?

— Ти знаєш, що це так. Муньйос щойно сказав: насправді тобі ніщо не загрожувало... Того ранку все було прораховано: у невеликому приміщенні з двома виходами, яке я винаймаю під склад, було приготовано жіноче вбрання, а перед тим я насправді мав зустріч із постачальником, але справу з ним залагодив за лічені хвилини... Я швидко перевдягнувся, дійшов до провулка, зробив усе, що було треба, з шиною, й залишив картку та порожній балончик. Потім зупинився біля крамарки, що торгувала образками, аби вона мене запам’ятала, й швидко повернувся до складу, зняв жіноче вбрання та макіяж і пішов до кав’ярні, де ми мали зустрітися... Ти повинна погодитися, що все було зроблено бездоганно.

— Авжеж, огидливо бездоганно.

На лиці антиквара відбилося невдоволення.

— Не будь вульгарною, принцесо, — його погляд був сповнений напрочуд щирої наївності. — Ці жахливі епітети заведуть нас у глухий кут.

— І всі ці старання тільки заради того, щоб мене налякати?

— Йшлося про пригоду, еге ж?.. Отже, мала існувати загроза. Ти можеш уявити собі пригоду, де не було б страху?.. Я вже не міг розважати тебе тими історіями, що так бентежили тебе в Дитинстві. Тож вигадав для тебе найнеймовірнішу історію, яка тільки могла прийти мені до голови. Пригоду, яку ти не забудеш, доки житимеш.

— Щодо цього можеш не сумніватися.

— Відтак місію виконано. Боротьба розуму й таїни, руйнування примар, що владарювали над тобою... По-твоєму, цього замало? А ще додай сюди відкриття того, що Добро та Зло не розділені між собою, немов білі та чорні клітини на шахівниці. — Він глянув на Муньйоса й ледь помітно посміхнувся, наче йшлося про відомий їм обом секрет. — Усі клітини сірі, моя люба, їх забарвлює усвідомлення Зла як результату досвіду, розуміння марності, а часто й пасивної несправедливості того стану, до якого може дійти те, що ми називаємо Добром. Пам’ятаєш мого улюбленого Сеттембріні з «Чарівної гори»? «Зло, — казав він, — це сяйлива зброя розуму проти сил мороку та потворності».

Хулія уважно вдивлялася в наполовину освітлене лампою обличчя антиквара. В певні моменти їй здавалося, що до неї промовляє якась одна його половина — видима чи прихована мороком, — а друга виконує лише роль свідка. І вона запитала себе, яка ж із двох більш реальна.