Розділ «IX. РІВ СХІДНОЇ БРАМИ»

Ахілл: А що відбувається, якщо ви знаходите картину всередині тієї картини, в яку ввійшли?

Черепаха: Саме те, на що ви, мабуть, очікували: я проникаю в цю картину в картині.

Д. Р. Гофштадтер

— Це вже було занадто, люба, — мовив Сесар, накручуючи на виделку спагеті. — Уявляєш?.. Добропорядний громадянин випадково затримується на світлофорі, сидячи за кермом своєї — знов-таки випадково, з примхи долі — синьої машини, — коли зненацька до нього підбігає симпатична дівчина, розлючена, мов василіск, і ні з того ні з сього наміряється ввігнати в нього кулю... — Антиквар обернувся до Муньйоса, звертаючись до його здорового глузду. — Так будь-хто зомліє з переляку, еге ж?

Шахіст припинив котити пальцями по скатертині хлібну кульку, проте очей не підвів.

— Але ж вона не ввігнала в нього кулю, — байдуже уточнив він. — Автівка поїхала раніше.

— Логічно, — Сесар простягнув руку до келиха з рожевим вином. — На світлофорі вже горів зелений.

Хулія поклала виделку та ніж на край тарілки з лазаньєю, до якої майже не доторкнулася. Вона їх мало не жбурнула, і брязкіт посуду змусив антиквара кинути на неї з-за свого келиха докірливий погляд.

— Послухай, телепню, автівка стояла там ще до того, як на світлофорі загорілося червоне світло, і вулиця була порожня... Просто навпроти галереї, розумієш?

— Таких машин сотні, люба, — Сесар поставив келих на стіл, знову витер губи й примирливо посміхнувся. — А може, — додав він, стишивши голос до пророцького шепоту, — то був залицяльник твоєї цнотливої приятельки Менчу... Такий собі мускулястий дженджик у розквіті сил, котрий намірився повергнути Макса. Або щось таке.

Хулія відчула глухе роздратування. Її лютило, що в критичних ситуаціях Сесар, як це роблять старі досвідчені змії, вдавався до свого агресивного лихого язика. Однак їй не хотілося піддаватися поганому гумору й сперечатися з ним. А надто в присутності Муньйоса.

— А може, — відказала вона, озброївшись терпінням і подумки порахувавши до п’яти, — цей тип побачив, що я виходжу з галереї і вирішив про всяк випадок забратися геть.

— Це було б надто неймовірно, люба. Направду.

— Те, що Альваро знайшли у ванній з розбитою головою, мов кроля, ти теж назвав би неймовірним, але, як бачиш...

Антиквар стулив губи, так, ніби згадка про це видалася йому недоречною, і жестом вказав на тарілку Хулії.

— Твоя лазанья охолоне.

— До дідька лазанью. Я хочу знати, що ти про це думаєш. І хочу правди.

Сесар кинув погляд на Муньйоса, але той продовжував байдуже котити хлібну кульку. Тоді антиквар поклав руки на край столу — симетрично з двох боків тарілки — і втупив очі у глиняну вазочку з двома гвоздиками, білою та червоною, що стояла в центрі столу.

— Можливо, ти маєш рацію, — Сесар звів брови, у його душі відчайдушно боролися любов до Хулії й відвертість, якої та вимагала. — Ти це хотіла почути? Ось, будь ласка, я це сказав, — блакитні очі дивилися на неї зі спокійною ніжністю, в них не було й тіні недавнього сардонічного прикидання. — Зізнаюся, мене непокоїть ця машина.