Розділ «VIII. ЧЕТВЕРТИЙ ГРАВЕЦЬ»

Шахові фігури були безжалісними.

Вони утримували й поглинали його.

В цьому був жах, але водночас і єдина гармонія.

Бо хіба існує у світі щось, крім шахів?

В. Набоков

Муньйос злегка посміхнувся — машинально та відчужено, — і посмішка ця, здавалося, ні до чого не зобов’язувала й не свідчила бодай про бажання викликати симпатію.

— Отже, йшлося про це, — мовив він стиха, пристосовуючи свою ходу до кроків Хулії.

— Так, — дівчина простувала похнюплена, поринувши у власні думки. Потім витягла одну руку з кишені куртки й прибрала з обличчя пасмо волосся. — Тепер ви знаєте всю цю історію... Гадаю, ви маєте на це право. Ви заслужили на нього.

Шахіст, дивлячись просто перед собою, розмірковував про це щойно набуте право.

— Авжеж, — пробурмотів він.

Вони йшли поруч — мовчки, неквапно. Було холодно. Найвужчі та найглухіші вулички ще стояли, поринувши в темряву, і світло ліхтарів відбивалося раз по раз на мокрому асфальті, наче на щойно вкритій лаком поверхні. Поступово тіні в найбільш відкритих місцях почали блякнути в тьмяному світлі ранку, що поволі займався десь наприкінці бульвару, де силуети будівель, які затуляли світло, з чорних поволі робилися сірими.

— І ви мали якусь особливу причину досі від мене це приховувати? — запитав Муньйос.

Перш ніж відповісти, Хулія скоса глянула на нього. Він не здавався ображеним, хіба що трохи зацікавленим: байдужий погляд на безлюдну вулицю, що простяглася перед ними, руки в кишенях плаща, натягнутий до вух комір.

— Гадала, можливо, ви не захочете обтяжувати собі життя.

— Розумію.

За рогом їх привітав гуркіт вантажівки-сміттєзбірника. Муньйос зупинився на якусь мить, допомагаючи їй пройти між двох порожніх контейнерів.

— І що ви робитимете тепер?

— Не знаю. Мабуть, закінчуватиму реставрацію. А ще напишу довжелезну довідку про всю цю історію. Завдяки вам я стану трохи знаменитою.

Муньйос слухав неуважно, — його думки, певно, були зайняті чимось іншим.