Розділ «VII. ХТО ВБИВ ЛИЦАРЯ»

Білі та чорні фігури, здавалось, являли собою механістичне протиставлення світла та пітьми, добра та зла в самому духові людини.

Г. Каспаров

— Я не міг спати, весь час думав про це... Аж раптом зрозумів, що аналізую єдиний можливий хід, — Муньйос витягнув з кишені й поклав на стіл шахівницю, а поряд зім’яту, поцятковану його примітками схему. — А проте ніяк не йняв цьому віри. Ще годину все перевіряв уздовж і впоперек.

Вони сиділи в якійсь drugstore[23], відкритій усю ніч, коло вітрини, крізь яку можна було бачити безлюдний о цій порі широкий проспект. Люди були тільки в приміщенні: кілька акторів з розташованого неподалік театру та з півдюжини сновид обох статей. Поряд із обладнаними електронною сигналізацією вхідними дверима позіхав, раз по раз поглядаючи на годинник, охоронець у схожій на військову уніформі.

— Зверніть увагу, — шахіст показав на схему, тоді на шахівницю, — ми відтворили останній хід чорного ферзя, або, як ви кажете, чорної королеви, — з b2 на с2, проте не знали, який попередній хід білих змусив його до цього... Пам’ятаєте? Зважаючи на загрозу з боку двох білих ладдей, ми вирішили, що ладдя, яка стоїть на b5, могла потрапити туди з будь-якої клітини п’ятого ряду, однак це не виправдовувало втечу чорного ферзя, бо інша біла ладдя, розташована на b6, ще раніше загрожувала йому шахом. Можливо, міркували ми, ця ладдя з’їла якусь чорну фігуру на b5. Але яку саме? Це нас спинило.

— І яку ж фігуру вона з’їла? — Хулія уважно дивилася на шахівницю, чорно-біла, геометрично правильна поверхня якої була для неї вже не якимось незнаним, а добре знайомим простором. — Ви казали, що з ясуєте це, проаналізувавши, як були виведені з гри фігури, котрі опинилися поза шахівницею.

— Саме так я і вчинив. Дослідив одну по одній з’їдені фігури й дійшов вражаючого висновку (див. рис. 8).

—... Отже, яку фігуру могла з’їсти ця ладдя на b5?.. — Муньйос дивився на шахівницю стомленими через безсонну ніч очима, ніби й справді досі не знав відповіді. — Звичайно, не чорного коня, бо обидва вони знаходяться на шахівниці... І не слона, бо клітина b5 біла, а чорний слон, що ходить білою діагоналлю, ще не зрушив зі свого місця. Ось він — на с8, й обидва його можливі виходи заблоковані ще не введеними в гру пішаками...

— Це міг бути чорний пішак? — запитала Хулія.

Муньйос заперечливо похитав гловою.

— Мені довелося витратити чимало часу, щоб відкинути таке припущення, бо найхимерніше в цій партії — саме позиція пішаків. Однак жоден чорний пішак не міг цього зробити, адже той, що стоїть на а5, прийшов туди з а7. Ви вже знаєте, що пішаки з’їдають фігури по діагоналі, тож, гадаю, цей пішак міг з’їсти дві білі фігури на b6 та а5... Що ж до інших чотирьох чорних пішаків, то вони вочевидь були з їдені далеко звідси. І ніяк не могли потрапити на b5.

— У такому разі це могла бути лише виведена з гри чорна ладдя... Біла ладдя мала з’їсти її на b5.

— Це неможливо. З огляду на розташування фігур навколо клітини а8, цілком очевидно, що чорна ладдя була з’їдена саме там, на своєму первісному місці, навіть не зрушивши з нього. Її з’їв білий кінь, хоча в нашому випадку це не має жодного значення...

Хулія розгублено підвела погляд, відірвавши його від шахівниці.

— Я нічого не розумію... Це спростовує версію щодо будь-якої чорної фігури. То кого ж з’їла ця біла ладдя на b5?

Муньйос злегка посміхнувся, але в його посмішці не було й натяку на самовпевненість. Здавалося, його просто потішає запитання Хулії або відповідь, яку він намірявся дати.

Насправді нікого. Тільки не дивіться на мене так. Цей ваш ван Гюйс був неабияким штукарем і вмів чудово заплутувати сліди... Бо на b5 ніхто нікого не з’їв. — Він схрестив руки на грудях і мовчки схилився над шахівницею. Потім подивився на Хулію, а вже тоді торкнувся пальцем чорного ферзя. — Якщо останній хід білих не створив загрози чорному ферзю з боку білої ладді, така загроза могла виникнути внаслідок переміщення якоїсь білої фігури... Я маю на увазі білу фігуру, що стояла на b4 або bЗ. Ван Гюйс, мабуть, добре посміявся, розуміючи, що це примарне видіння — дві білі ладді — зіграє кепський жарт з тим, хто спробує розв’язати його загадку.

Хулія ствердно хитнула головою. Досить було Муньйосу вимовити цю фразу, й куток шахівниці, який перед тим видавався статичним, неважливим, раптом відкрив безліч можливостей. Була якась особлива магія в тому, як цей чоловік умів вести інших через складний біло-чорний лабіринт, — наче мав від нього потаємні ключі. Він мовби міг орієнтуватись у сплетінні невидимих ниток, напнутих під шахівницею й здатних створювати неймовірні, несподівані комбінації, які — щойно до них вдавалися — миттєво оживали й поставали з такою очевидністю, що було дивно, як їх не помічали досі.

— Розумію, — мовила по паузі Хулія. — Ця біла фігура затуляла чорну королеву від ладді. І, відійшовши, залишила чорну королеву під загрозою.