Розділ «IV. ТРЕТІЙ ГРАВЕЦЬ»

— У такому разі, Ватсоне, — мовив Холмс, — хіба не цікаво пересвідчитися в тому, як іноді, щоб узнати минуле, слід спершу з’ясувати майбутнє?

Р. Смалліан

— Це реальна партія, — завважив Муньйос. — Дещо дивна, але логічна. Останній хід зробили чорні.

— Справді? — запитала Хулія.

— Справді.

— Звідки ви це знаєте?

— Знаю.

Вони знаходилися в студії Хулії, перед картиною, освітленою всіма наявними в помешканні лампами. Сесар вмостився на дивані, Хулія сиділа на столі, дещо зніяковілий Муньйос стояв перед твором ван Гюйса.

— Хочете випити?

— Ні.

— Може, сигарету?

— Дякую, я не палю.

В студії панувало замішання. Шахіст, здавалося, почувався незручно в зім’ятому, застебнутому на всі ґудзики плащі, якого він так і не зняв, мовби залишаючи за собою право будь-якої миті піти без жодних пояснень.

Вигляд у нього був похмурий і недовірливий; довелося докласти чималих зусиль, щоб затягти його сюди. Спочатку, коли Сесар та Хулія виклали йому суть справи, на обличчі Муньйоса відбився такий вираз, що не потребував коментарів: він вочевидь мав їх за божевільних. Потім шахіст нашорошився й приготувався до оборони. Мовляв, нехай вони його вибачать, він не хоче їх образити, але вся ця історія з середньовічними вбивствами та намальованою на картині шаховою партією видається надто дивною. І навіть, коли все, що вони розповіли, щира правда, йому незрозуміло, до чого тут він, Муньйос. «Зрештою, — чоловік повторив це так, мовби хотів установити певну дистанцію, — я лиш бухгалтер, звичайний службовець».

— Але ви граєте в шахи, — заперечив Сесар, зобразивши на своєму обличчі найчарівнішу посмішку. Вони щойно перетнули вулицю і тепер сиділи в якомусь барі неподалік від автомата з сигаретами, що час від часу турбував їх, видаючи звуки нехитрої мелодії, якою підманював простаків.

— Граю. Ну то й що? — у відповіді Муньйоса не було виклику, лише байдужість. — Багато хто грає в шахи. І незрозуміло, чому саме я...

— Кажуть, ви кращий за інших гравець.

Шахіст якось непевно подивився на Сесара, мовби хотів сказати, — принаймні так здалося Хулії, — «можливо, так воно і є, але це ніяк не стосується справи. Бути кращим — ще нічого не значить. Можна бути кращим так само, як можна бути блондином чи плоскостопим, але зовсім не обов’язково з’являтися з цим на люди».

— Якби було так, як ви кажете, — озвався нарешті шахіст, — я виступав би на турнірах та інших змаганнях. А я цього не роблю.