Розділ 38 ПОВОРОТ НА ШЛЯХУ

— Так і було. Та коли Гілберт почув, що ти теж подала заяву, то пішов до них — а вони саме вчора мали нараду — і відкликав своє прохання. Він сам запропонував їм твою кандидатуру. А собі вирішив пристати на місце у вайтсендзькій школі. Певно ж, він знав, як ти хотіла б залишитися тут із Маріллою, і з його боку це дуже шляхетний учинок, от що. Справдешня самопожертва: він-бо муситиме винаймати кімнату у Вайт Сендз, а всі знають, що йому потрібні гроші на навчання в коледжі. Отож, рада вирішила найняти тебе. Я страшенно зраділа, коли Томас прийшов і розповів мені.

— Мабуть, не варто мені згоджуватися, — пробурмотіла Енн. — Тобто… не варто Гілбертові приносити жертву задля… задля мене.

— Боюся, ти його не відрадиш. Він уже підписав угоду з вайтсендзькою школою. Тож відмовившись, послуги цим йому не зробиш. Звісно, ти мусиш пристати на це місце. Ти добре впораєшся, надто що тепер у школі більше не буде жодного з Паїв. Джозі була остання — ото проноза, будьте певні! Двадцять років поспіль діти Паїв ходили до ейвонлійської школи і, мабуть, їхнім призначенням було навчити смирення власних учителів. Боже милий! Та що це блимає — онде, в вікні у Баррі?

— Це Діана подає сигнал, щоб я прийшла, — засміялася Енн. — Ми зберегли наші колишні звичаї. Даруйте, я побіжу дізнаюся, що сталося.

І Енн, мов прудконога лань, помчала зарослим конюшиною схилом і зникла між темних ялиць у Лісі Привидів. Пані Лінд поблажливо глянула їй услід:

— Енн іще так схожа на дитину.

— Вона вже набагато більше схожа на дорослу жінку, — відказала Марілла, до якої на мить повернулася колишня суворість.

А проте це вже не була її характерна риса. Того вечора пані Лінд сказала своєму Томасу:

— Марілла Катберт пом’якшала, будь певен.

А наступного дня Енн пішла на маленький ейвонлійський цвинтар — покласти свіжих квітів на могилу Метью й полити трояндовий кущ. Там вона затрималася аж до сутінків. Їй добре було оточеній непорушним спокоєм тихого місця, де тополі перемовлялися, мов добрі друзі, і шепотіли високі вільні трави між могилами. Сонце вже сховалося за пруг, коли зрештою вона вийшла зі цвинтаря й рушила довгою стежиною, котра вниз із пагорба вела до Озера Осяйних Вод. Усе Ейвонлі, мов господа предвічної тиші, лежало перед нею в казковій напівтемряві. Вітер з ароматно-медових конюшинових полів розлив довкола духмяну свіжість. Подекуди між дерев теплим сяйвом спалахували вікна. А віддалік невпинно плюскотіло повите туманами бузкове море. Небо на заході мінилося м’якими барвами, а ставок відбивав їх у ще м’якіших відтінках. Від такої краси серце Енн затріпотіло, і вона вдячно відкрила душу їй назустріч.

— Любий старий світе, — шепнула вона, — який ти прекрасний, і яке щастя, що я живу в тобі.

На півдорозі з пагорба високий хлопець вийшов, насвистуючи, із хвіртки в садибі Блайтів. То був Гілберт, і свист завмер у нього на вустах, коли він побачив Енн. Він чемно підняв капелюха, та мовчки проминув би її, якби вона сама не зупинилася, простягаючи руку.

— Гілберте, — сказала Енн, зашарівшись, — дякую, що поступився мені місцем у школі. То був дуже шляхетний вчинок… і я хочу, щоб ти знав, як я ціную твою доброту.

Гілберт щиро потиснув простягнуту руку:

— То зовсім не був шляхетний учинок, Енн. Я радий, що зміг тобі прислужитися. Тепер ми будемо друзями? Ти пробачила мені давню кривду?

Енн розсміялася, намагаючись марно забрати руку:

— Я пробачила тобі ще того дня коло ставка, хоч і сама про це не знала. Яким упертим, дурним дівчиськом я була! Відтоді — мушу зізнатися — я завжди шкодувала, що відмовила тобі.

— Ми будемо чудовими друзями! — радісно вигукнув Гілберт. — Адже ми були для цього народжені, Енн. Ти довго опиралася неминучому. Я певен, ми ще зможемо допомогти одне одному. Адже ти будеш учитися далі? Я теж. Ходімо, проведу тебе додому.

Енн зайшла до кухні, і Марілла із цікавістю глянула на неї:

— Хто це йшов сюди з тобою, Енн?