Розділ «Мeґан»

— А ми б могли просто з тобою втекти? Ти і я… ми не могли б утекти разом?

Він сміється.

— Я тобі не потрібен. І тобі не потрібно тікати. Усе буде гаразд. У тебе з дитиною все буде добре.

Субота, 13 липня 2013 року

Я знаю, що мені робити. Учора розмірковувала над цим увесь день і навіть ніч. Майже очей не стулила. Скотт повернувся додому виснажений, у кепському настрої; він бажав лише їсти, трахатися та спати. Більше ні на що часу не залишилося. Вочевидь, не слушний час про це говорити.

Я майже всю ніч пролежала поряд з ним, таким гарячим і нетерплячим, й ухвалила рішення. Я все зроблю як годиться. Я все зроблю як годиться. Якщо я все зроблю правильно, нічого поганого не трапиться. А навіть якщо і трапиться — то не моя провина. Я любитиму цю дитинну, виховаю її, усвідомлюючи, що від самого початку вчинила правильно. Гаразд, можливо, не від самого початку, але від тієї миті, коли про неї дізналася. Я винна цій дитині, винна Ліббі. Я зобов’язана цього разу зробити все інакше.

Лежала та розмірковувала над тим, що казав учитель про всі мої іпостасі: дитина, упертий підліток, утікачка, шльондра, коханка, погана матір, погана дружина. Не певна, чи вийде з мене гарна дружина, проте буду намагатися стати гарною матір’ю.

Буде непросто. Напевно, найважча річ, яку я коли-небудь робила, проте я розповім правду. Більше ніякої брехні, більше ніяких переховувань, ніякого лайна. Розкрию всі карти, там побачимо. Якщо він не зможе кохати мене — так тому й бути.

Рукою впираюся йому в груди й щосили тисну, але однаково не можу дихати — він набагато сильніший. Його передпліччя перетискає мені горлянку. Я відчуваю, як кров пульсує в скронях, перед очима тьмариться. Намагаюся закричати, притискаючись спиною до стіни. Хапаю його за футболку, він мене відпускає, я зісковзую на підлогу кухні.

Кашляю та плююся, по щоках струменять сльози. Він стоїть за метр від мене, а коли обертається, я інстинктивно хапаюся за горло на знак захисту. Бачу сором на його обличчі, і мені хочеться його заспокоїти, запевнити, що все гаразд. Що зі мною все гаразд. Розтуляю рота, проте нічого вимовити не виходить, лише черговий напад кашлю. Біль неймовірний. Він щось каже, але я не чую, ніби ми перебуваємо під водою, звуки приглушені, дістаються згладженими хвилями. Я нічого не розумію.

Здається, він вибачається.

Важко підводжуся, протискаюся повз нього, стрімко рушаю нагору, потім гримаю дверима та замикаю їх. Сиджу на ліжку, чекаю, дослухаючись до нього, але він не квапиться. Я підводжуся, дістаю з-під ліжка свою приготовану напередодні сумку, наближаюся до шафи, хапаю одяг, оглядаючи себе у дзеркалі. Підношу руку до обличчя: воно разюче бліде порівняно з моєю почервонілою шкірою, багровими губами та почервонілими очима.

З одного боку, я приголомшена, бо раніше він ніколи не здіймав на мене руку. Однак з іншого боку, саме на це я й очікувала. Десь у глибині душі я завжди знала, що такий розвиток подій може бути, що до такого розвитку ми й прямували. Я сама його підштовхувала. Я повільно починаю діставати речі з шухляд: білизну, кілька футболок. Пхаю їх у сумку.

Я поки нічого ще йому не розповіла. Тільки-но почала. Спершу бажала розповісти погані новини, а потім перейти до гарних. Я не могла спочатку повідомити йому звістку про дитину, а потім зізнатися, що існує вірогідність, що ця дитина не від нього. Так було б надто жорстоко.

Ми сиділи на подвір’ї. Він розповідав про роботу, але побачив, що я майже не слухаю.

— Тебе нудить від моїх історій? — спитав він.

— Ні. Можливо, трохи. — Він не посміхнувся. — Ні. Я просто відволіклася. Тому що маю дещо тобі сказати. Відверто кажучи, в мене кілька новин — деякі тобі не сподобаються, проте інші…

— Що мені не сподобається?

Мені слід було зрозуміти, що зараз не найкращий час для моїх зізнань, що він перебував не в тому настрої. Він одразу ж став підозрілим, шукаючи якісь підказки в мене на обличчі. Слід було зрозуміли, що то жахлива нагода. Напевно, я зрозуміла, проте пізно було відступати. Хай там як, а рішення вже ухвалено. Учинити правильно.

Я сіла поруч з ним на край бруківки та взяла за руку.