Розділ «Рейчел»

— Я добре випила, — зізнаюся я, обличчя червоніє від сорому. — Не пам’ятаю достеменно, однак у мене таке відчуття…

Скотт здіймає руку вгору.

— Досить. Не хочу цього чути. У вас проблеми з колишнім чоловіком, з новою дружиною колишнього чоловіка — це очевидно. І це не має жодного відношення ані до мене, ані до Меґан, чи не так? Господи, вам не соромно? Ви хоча б уявляєте, що мені довелося пережити? Вам відомо, що сьогодні вранці мене допитувала поліція? — Він настільки сильно тисне на стілець, що я побоююся, він зламається, я готуюся почути тріск. — І ви з’являєтеся тут з усім цим лайном. Мені дуже шкода, що ваше життя — суцільне кляте нещастя, але можете мені повірити — воно квіточки порівняно з моїм життям. Тож, якщо ви не заперечуєте… — Він різким кивком указує мені на двері.

Я підводжуся. Відчуваю себе безглуздо, смішною. Мені соромно.

— Я хотіла допомогти. Хотіла…

— Вам несила, зрозуміло? Вам несила мені допомогти. Мені ніхто не допоможе. Моя дружина загинула, поліція вважає, що я її вбив. — Він говорить дедалі голосніше, на щоках червоніють плями обурення. — Вони вважають, що я вбивця.

— Але… Камаль Абдик…

Стілець розтрощується об стіну кухні з такою силою, що одна ніжка відлітає. Я з переляку відскакую назад, однак Скотт майже не рухається. Його руки знову звисають уздовж тіла, стиснуті в кулаки. Під шкірою проступили вени.

— Камаль Абдик, — відповідає він, стиснувши зуби, — більше не підозрюваний. — Тон його залишається рівним, проте йому ледь вдається стримуватися. Я так і відчуваю, як він випромінює гнів. Хочу дістатися вхідних дверей, проте він встає мені на заваді, затуливши собою єдине невеличке джерело світла.

— Вам відомо, що він наговорив? — запитує він, відвертаючись від мене, щоб підняти стілець. Певна річ, що ні, але я вкотре усвідомлюю, що насправді він звертається не до мене. — У Камаля багато цікавих історій. Камаль стверджує, що Меґан була нещаслива, що я ревнивий чоловік, постійно контролював її, до того ж… як вони там говорили? Емоційний ґвалтівник. — Він з відразою промовляє останні слова. — Камаль свідчить, що Меґан мене боялася.

— Але ж він…

- І не лише він. Її подружка, Тара… вона стверджує, що Меґан благала її іноді прикрити, Меґан просила її збрехати мені про те, де вона насправді, чим займається.

Він ставить стілець назад до столу, але той завалюється. Я роблю крок у бік коридору, він дивиться на мене.

— Тож я винний, — промовляє він, обличчя скривлене від страждання. — А це все одно, що засуджений.

Він відштовхує ногою зламаний стілець, сідає на один із трьох цілих. Я невпевнено чекаю поблизу. Залишитися або розвернутися та піти? Він знову починає говорити, однак так тихо, що я ледь його чую.

— У кишені в неї знайшли телефон, — додає він. Я трохи наближаюся. — На ньому повідомлення від мене. Останнє, що я їй надіслав, останні слова, які вона прочитала: «Йди до чорта, брехлива стерво!»

Він опускає підборіддя на груди, плечі починають здригатися. Я достатньо близько до нього, можу торкнутися. Підіймаю руку й тремтячими пальцями злегка торкаюся його шиї. Він мене не відштовхує.

— Мені дуже шкода, — співчуваю я, роблю це щиро, попри те що я шокована його словами, тим, що він міг так із нею поводитися, мені надто добре відомо, як можна кохати людину та казати їй найжахливіші слова через лють або душевний біль. — Одне повідомлення, — кажу я. — Цього недостатньо. Якщо в них є тільки повідомлення…

— Кажете, повідомлення недостатньо? — Він розправляє плечі, скидає мою руку. Я оминаю стіл, сідаю навпроти нього. Він навіть не дивиться на мене. — У мене є мотив. Я не відреагував… Повівся неправильно, коли вона пішла. Не запанікував. Не одразу ж зателефонував. — Він гірко посміхається. — Судячи зі слів Камаля Абдика, існує певна модель поведінки насильника. — І тут він підводить голову, бачить мене, і очі загораються. Надією. — Ви… ви можете поговорити з поліцією. Ви можете переконати їх, що це брехня. Принаймні ви могли б висвітлити історію з іншого боку, розказати, що я її кохав, що ми були щасливі.

Відчуваю, як у грудях росте паніка. Він уважає, що я можу допомогти. Він покладає всі свої сподівання саме на мене, проте єдине, що в мене є для нього, — омана, клята омана.