Розділ «Рейчел»

Відчуваю, як жар заливає моє обличчя, в животі все стискається. Вчора — при здоровому глузді, з ясною головою, урівноважена — я вирішила, що маю змиритися з тим, що моя роль у цій історії скінчилася. Але мої добрі янголи десь знову заблукали, переможені спиртним, спасували перед тим, ким я становлюся, коли вип’ю. П’яна Рейчел не бачить наслідків, вона або надмірно нестримана та відкрита, або несамовита від ненависті. В неї немає ані минулого, ані майбутнього. Існує лише ця мить. П’яна Рейчел, бажаючи стати частиною цієї історії, шукала спосіб переконати Скотта з нею поговорити й ошукала його. Я ошукала.

Мені кортіло провести ножем по шкірі лише задля того, що відчути щось інше, окрім сорому. Проте я недостатньо хоробра, щоб зважитися на подібне. Починаю писати Тому: пишу та видаляю, пишу та видаляю, намагаюся знайти шляхи, щоб попросити вибачення за все те, що наговорила минулої ночі. Якщо б я мала записувати всі гріхи, за які повинна вибачитися перед Томом, написала б цілу книгу.

Тиждень тому, уже майже тиждень минув, як Меґан Гіпвелл вийшла з будинку номер п’ятнадцять по вулиці Бленгейм- роуд і зникла. З того часу її ніхто не бачив. З суботи ані її телефоном, ані банківськими картками не користувалися. Коли я прочитала про це сьогодні вранці в газеті, розплакалася. Зараз мені соромно за власні таємні думки. Меґан не загадка, яку потрібно розв’язати, вона не героїня, яка з’являється в кадрі на початку фільму — вродлива, неземна, ілюзорна. Меґан не нуль, а дійсно жива людина.

Я в потягу, їду додому. Збираюся зустрітися з її чоловіком.

Я мала йому зателефонувати. Що зроблено — те зроблено. Я не могла просто проігнорувати його лист — він би розповів поліції. А якщо б ні? Що б я робила на його місці, якби зі мною зв’язалися незнайомі люди, які запевняли, що володіють інформацією, а потім зникли? Він, мабуть, уже звернувся до поліції. Вони, напевно, очікують на мене, коли я приїду.

Сидячи в потягу, на своєму звичайному місці, хоча і не зовсім, як зазвичай, відчуваю, що стрибаю зі скелі. Таке саме відчуття мене охопило зранку, коли я набирала його номер, немов падала у темряві, не знаючи достеменно, де вдарюся о землю. Він розмовляв зі мною пошепки, ніби в кімнаті був не сам, ніби не хотів, щоб нас підслуховували.

— Ми можемо поговорити особисто? — запитав він. — Віч-на-віч.

— Я… ні. Не думаю…

— Будь ласка!

Секунду я розмірковую, а потім погоджуюся.

— Ви могли би прийти до нас? Не зараз, моя… тут гості. А ввечері? — він продиктував мені адресу, я вдала, що записую.

— Дякую, що зв’язалися зі мною, — промовив він і поклав слухавку.

Розуміла, що сама погодилася з тим, що думка не надто слушна. Що мені відомо про Скотта? Із газет — майже нічого. Що мені відомо завдяки власним спостереженням — не знаю. Про Скотта мені нічого не відомо. Я дещо знаю про Джейсона — якого (доводиться нагадувати собі) насправді не існує. Єдине знаю достеменно — стовідсотково впевнена — що жінка Скотта майже цілий тиждень не з’являється вдома. Мені відомо, що його підозрюють у зникненні Меґан. А також я знаю, бо бачила той поцілунок, що в нього був мотив убити дружину. Певна річ, він сам міг не здогадуватися, що в нього є мотив, але… Ох, зжерла себе середини, розмірковуючи про це, однак чи могла я не скористатися цією можливістю, щоб дістатися їхнього будинку, будинку, за яким я сотні разів спостерігала з потяга, з вулиці? Навіщо? Щоб дістатися вхідних дверей, увійти, сісти на кухні, на веранді, де вони сиділи зазвичай, коли я за ними спостерігала?

Надто спокусливо. Зараз сиджу в потягу, охопивши себе руками, долоні засунула під пахви — руки не припиняють тремтіти, немов у дитини, яка зраділа пригодам. Я настільки зраділа, що в мене виявилася мета, що припинила думати про реальність. Я припинила думати про Меґан.

Тепер думаю про неї невпинно. Маю переконати Скотта, що ми з Меґан були знайомі — трішки, не тісно спілкувалися. Тоді він повірить мені, коли я дам свідчення, що бачила її з іншим чоловіком. Якщо зараз опущуся до брехні, він більше ніколи мені не повірить. Тож я намагаюся пригадати, що означає заскочити у галерею, побалакати з нею за філіжанкою кави. Чи то п’є вона каву взагалі? Ми могли би побалакати про мистецтво, а можливо, про йогу або її чоловіка. Я взагалі не знаюся на мистецтві, ніколи не займалася йогою. У мене немає чоловіка. А Меґан власного чоловіка зрадила.

Пригадую, що сказали про неї реальні подружки: «чарівна, смішна, вродлива, з відкритим серцем». Кохана. Вона зробила помилку. Таке трапляється. Жоден з нас не ідеал.