Розділ «Рейчел»

Кепський вигляд. Проте три дні — непоганий результат, сьогодні почну спочатку. Довго стою під душем, поступово знижуючи температуру води, роблю її дедалі прохолоднішою та прохолоднішою, доки вона не стає страшенно холодною. Я не можу встати одразу під холодний душ, надто приголомшуюче, надто жорстоко, проте, якщо робити це поступово, холод майже невідчутний, на кшталт того як зварити жабу, тільки навпаки. Прохолодна вода заспокоює мою шкіру, притупляє пекучий біль від ран на голові та над оком.

Несу ноутбук униз, роблю філіжанку чаю. Існує шанс, мізерний шанс, що я написала Тому листа, проте його не відіслала. Глибоко зітхаю, відкриваю мій акаунт в «Джі-мейл». З полегшенням бачу, що повідомлень немає. Проте коли клацаю на папку «Відправлені», бачу: я писала йому, він просто не відповів. Поки що. Лист було відправлено на початку дванадцятої; до того часу я вже добряче напилася. Адреналін та випите раніше давно вивітрилося. Я клацаю на повідомлення.

«Не міг би ти переказати своїй дружині, щоб вона припинила брехати поліції про мене? Надто низько, ти не вважаєш? Намагатися влаштувати мені неприємності? Розповідати поліції, що я одержима нею та її бридким дівчиськом? Їй слід себе приборкати. Накажи їй, щоб дала мені спокій, чорт забирай».

Я заплющила очі, різко захлопнула ноутбук. Я в буквальному сенсі слова щулюся, усе моє тіло перекручується. Мені хочеться стати маленькою, хочеться зникнути. До того ж я налякана, адже якщо Том вирішить показати це поліції, у мене можуть бути справжні неприємності. Якщо Анна збирає докази того, що я мстива та одержима, це може стати ключовим доказом в її справі. І навіщо я згадувала про це маля? Що за люди можуть так учиняти? Які люди можуть так думати? Я нічого проти неї не маю — не можу погано думати про дитину, будь-яку, а особливо про дитину Тома. Я себе не розумію; не розумію, що я стала за людина. Боже, він має мене зненавидіти. Я сама себе ненавиджу — у кожному разі, ця моя версія, та версія, яка вчора вночі написала цього електронного листа. Вона навіть відчуває інакше, тому що я не така. Я не сповнена ненависті.

Чи помиляюся? Намагаюся не думати про найгірші дні, проте спогади часом юрмляться у мене в голові, саме як зараз. Ще одна сварка перед розлученням: прокинулася після вечірки, провал у пам’яті, Том розповідає мені, що я вчора вчинила, як знову його осоромила, коли скривдила дружину одного з його колег, накричала на неї через те, що мені здалося, ніби ця жінка фліртує з моїм чоловіком.

— Я більше нікуди не бажаю з тобою ходити, — сказав він мені. — Ти запитуєш, чому я ніколи не запрошую до нас друзів? Чому більше ми разом не ходимо до пабів? Ти насправді хочеш це знати? Це через тебе! Мені соромно за тебе!

Я хапаю ключі та сумочку. Збираюся навідатися до найближчої крамниці «Лондис». І байдуже, що ще немає і дев’ятої, я налякана й не хочу думати. Якщо прийму знеболювальне та вип’ю, зможу відключитися та просплю цілий день. Дістаюся вхідних дверей, уже кладу руку на ручку, а потім зупиняюся. Я могла би вибачитися. Якщо я вибачуся просто зараз, я змогла би ще врятувати становище. Могла би переконати Тома не показувати листа Анні або поліції. Він не вперше захищав мене від неї.

Того дня, минулого літа, коли я завітала до Анни з Томом, усе сталося не зовсім так, як я розповіла поліції. По-перше, я не дзвонила у двері. Була непевна, чого саме хочу — я й досі не знаю, що мала намір зробити. Покрокувала стежинкою, потім через паркан. Було тихо, я нічого не чула. Наблизилася до розсувних дверей та зазирнула всередину. Насправді Анна спала на дивані. Я не стала кликати ні її, ані Тома. Не хотіла її будити. Дитина не плакала, вона міцно спала в колисці біля матері. Я взяла її та швидко, як тільки змогла, понесла надвір. Пригадую, як бігла до паркану, дитина почала прокидатися й трохи хнюпитися. Не знаю, про що я думала, коли забирала дитину. Я не збиралася заподіяти їй шкоди. Дісталася паркану, міцно притискаючи її до грудей. Тепер вона вже волала вголос. Я її колисала, заспокоювала, а потім почула якийсь шум, наближався потяг, і я повернулася спиною до паркану і тоді побачила її — Анну — вона мчала до мене з широко роззявленим ротом, губи її ворушилися, проте я не чула, що вона каже.

Вона забрала у мене дитину, я намагалася втекти, але зачепилася та впала. Вона стояла наді мною, кричала на мене, наказала не рухатися, або вона викличе поліцію. Вона зателефонувала Тому, він повернувся додому й сидів із нею у вітальні. Вона билася в істериці, усе ще хотіла викликати поліцію, бажала, щоб мене заарештували за викрадення дитини. Том її заспокоював, він умовляв її схаменутися, відпустити мене. Він врятував мене від неї. Опісля він відвіз мене додому, а коли привіз, взяв мене за руку. Я гадала, що це жест підтримки, уваги, проте він стискав дедалі міцніше та міцніше, поки я не закричала, його обличчя почервоніло, і він пригрозив, що вб’є мене, якщо я хоча б пальцем торкнуся його дочки.

Я не знаю, що мною тоді рухало. Досі невідомо. Біля дверей я вагаюся, пальці стискають ручку. Боляче кусаю свою губу. Знаю: якщо зараз розпочну пити, на кілька годин відчую полегшення, а потім шість-сім годин буде дуже кепсько. Випускаю ручку, повертаюся до вітальні, знову відкриваю ноутбук. Я маю вибачитися, маю молити про пробачення. Знову завантажую вхідні поштової скриньки, бачу нове повідомлення. Воно не від Тома. Це лист від Скотта Гіпвелла.

«Шановна Рейчел,

Дякую за те, що зв’язалися зі мною. Не пам’ятаю, щоб Меґан згадувала ваше ім’я, але в її галереї було багато постійних відвідувачів — у мене дуже погана пам’ять на імена. Я б волів з вами побалакати про те, що вам відомо. Будь ласка, зателефонуйте мені за номером 07583 123657 якнайшвидше.

З повагою,

Скотт Гіпвелл».

На мить мені здається, що він помилився адресою. Цей лист призначався іншому адресатові. Лише на коротку мить, а потім пригадую. Я пригадую. Сиджу на дивані, допиваю другу пляшку і розумію, що в глибині душі не бажаю, щоб усе скінчилося. Воліла бути частиною того, що відбувалося.

Тож я написала йому.

Відповідаю на його лист.

«Шановний Скотте,

Перепрошую, що знову до вас звертаюся, проте відчуваю, що мені конче потрібно з вами поговорити. Не певна, що Меґан коли-небудь згадувала моє ім’я — я її подруга з галереї, раніше мешкала у Вітні. Гадаю, моя інформація вас зацікавить. Будь ласка, зв’яжіться зі мною за цією адресою.

Рейчел Ватсон».