Розділ «СУБОТА, 24 ВЕРЕСНЯ»

— Треба стати на… на їхнє місце, — сухо мовив він, — та не зміг сказати: на наше місце, — ви знаєте, скільки чужинців наїхало до Франції з 1934 року?

— Знаю, — сказав Шалом, — знаю. І вважаю, що це велика честь для Франції. Але що робить вона для того, аби на це заслужити? Он погляньте: її молодь вдирається до Латинського кварталу і якщо хтось виглядає на жида, то вона гамселить його кулаками.

— Міністр Блюм приніс нам багато шкоди, — зауважив Бірненшатц.

Він сказав: нам; він вступив у змову з цим нікчемою сторонцем. Ми. Ми, жиди. Та це було з милосердя. Очі Шалома дивилися на нього з шанобливою наполегливістю. Він був низький і миршавий, його побили і вигнали з Баварії, тепер він був тут, мешкав, мабуть, у якомусь вбогому готелі і гаяв свій час по кав'ярнях. А Вайсового двоюрідного брата вони припікали своїми сигарами. Бірненшатц дивився на Шалома і почувався немов би викачаним у дьоготь. Не симпатію почував він до нього, о ні! Це було, це було…

Вона дивилася на нього, думала: «Це хижак. На них лежить тавро й саме через них виникають війни». Та вона відчувала, що її давня любов ще жива.

Бірненшатц намацав гаманця.

— Врешті, — зичливим голосом сказав він, — будем сподіватися, що довго це не протриває.

Шалом стиснув губи і хутко звів свою невеличку голову. «Зарано я сягнув до кишені», — подумав Бірненшатц.

Хижак. Він силоміць бере жінок, убиває чоловіків. Він гадає, ніби він силач. Та це неправда, на ньому тавро, от і все.

— Це залежить від французів, — сказав Шалом. — Якщо вони збагнуть сенс їхньої історичної місії…

— Якої місії? — зимним тоном поспитався Бірненшатц.

Очі Шалома заблищали від ненависти.

— Німці провокують їх і ображають усіма можливими способами, — сказав він дзвінким твердим голосом. — На що вони чекають? Невже вони гадають, що можуть погамувати гнів Гітлера? Кожна нова поступка Франції продовжує нацистський режим на десять років. Й увесь цей час ми, жертви, перебуваємо тут, очікуємо, кусаючи лікті. Сьогодні я бачив білі об'яви на стінах, і в мені знову спалахнув крихітний вогник надії. Проте ще вчора я гадав: у жилах французів тече не кров, а вода, і я сконаю у вигнанні.

Двоє жидів у конторі по вулиці Катр-Септамбр. Жидівський погляд на міжнародні події. «Же сюї парту» напише завтра: «Жиди підштовхують Францію до війни». Бірненшатц зняв свої окуляри і протер їх носовичком: він аж не тямився від гніву. Лагідно запитав:

— А якщо настане війна, то ви будете воювати?

— Чимало іммігрантів піде на війну, я певен цього, — відказав Шалом. — Та погляньте на мене, — сказав він, показуючи на своє хоровите тіло. — Яка призовна комісія захоче, щоб я служив у її війську?

— То, може, дасте нам спокій? — грімким голосом поспитався Бірненшатц. — Дасте ви нам спокій чи ні? Якого дідька ви причепилися до нас, мов лайно до штанів? Я — француз, я не німецький жид, плювати мені на німецьких жидів. Розпалюйте її деінде, вашу війну.

Шалом якусь мить приголомшено дивився на нього, потім на його обличчі знову з'явилася звична убога посмішка, він простягнув руку, взяв свого портфеля і, задкуючи, почав одступати до дверей. Бірненаштц витяг з кишені гаманця.

— Зачекайте, — сказав він.

Шалом був уже біля дверей.