Розділ «НІЧ З 29 НА 30 ВЕРЕСНЯ»

Перша година тридцять хвилин.

Пани Юбер Масарик і Мастний, члени чехословацької делегації, чекали в кімнаті сера Горація Вілсона в товаристві пана Ештона-Ґвоткіна. Масткін був блідий і спливав потом, під очима в нього чорніли кола. Юбер Масарик крокував туди сюди; пан Ештон-Ґвоткін сидів на ліжку; Івіш забилася в куток ліжка, його вона не відчувала, зате відчувала його тепло і чула його подих; вона не могла спати і знала, що він теж не спить. Електричні розряди пробігали її ногами і стегнами, вона вмирала від бажання перевернутися на спину, та якщо вона поворухнеться, то доторкнеться до нього; поки він гадає, ніби вона спить, то не чіпатиме її. Мастний обернувся до Ештона-Ґвоткіна і сказав:

— Щось задовго.

Пан Ештон-Ґвоткін винувато і байдуже розвів руками. Кров кинулася Масарикові в обличчя.

— Звинувачені чекають на вирок, — глухо сказав він.

Пан Ештон-Ґвоткін вдав, ніби не почув. Івіш подумала: «Невже ця ніч ніколи не скінчиться?» Раптом вона відчула на своєму стегні м'яке ніжне тіло, він скористався її сном, щоб доторкнутися до неї, не треба ворушитися, а то він побачить, що я прокинулася. Тіло ковзнуло по стегнах, воно було гаряче і м'яке, то була нога. Вона до болю прикусила нижню губу, й Масарик сказав:

— Щоб схожість була цілковитою, нас зустрічала поліція.

— Та як це? — зробивши здивоване обличчя, запитав Ештон-Ґвоткін.

— Нас привезли до готелю «Реґіна» в поліційному авті, — пояснив Масткін.

— Ох-ох-ох, — обурено сказав Ештон-Ґвоткін.

Тепер це була рука; вона спускалася стегнами, легка й немовби байдужа; пальці доторкнулися до її живота. «Нічого, — подумала вона, — це комаха. Я сплю. Сплю. Це сниться мені; я не поворухнуся». Масарик узяв мапу, яку йому передав сер Горас Вілсон. Терени, які підлягали негайній окупації німецькими військами, позначалися голубим. Якусь мить він дивився на неї, а потім люто кинув на стіл.

— Я… я ніяк не втямлю, — сказав він, дивлячись в очі панові Ештону-Ґвоткіну. — Ми ще суверенна держава?

Пан Ештон-Ґвоткін стенув плечима; здавалося, він хотів дати до зрозуміння, що ні при чому; та Масарик подумав, що він схвильований дужче, ніж хотів показати.

— Переговори з Гітлером дуже важкі, — зауважив він. — Враховуйте це.

— Все залежало від твердости великих держав, — шорстко відказав Масарик.

Англієць легенько зашарівся. Він випростався і врочистим тоном сказав:

— Якщо ви не приймете цієї угоди, то вам доведеться самотужки залагоджувати свої справи з Німеччиною. — Він відкашлявся і вже м'якше додав: — Може, французи скажуть вам про це в більш прийнятній формі. Але, повірте мені, вони дотримуються тієї ж думки; якщо ви відмовитеся, то вони більше не цікавитимуться вами.

Масарик понуро засміявся, і всі замовкли. Почувся шепіт:

— Ти спиш?