Розділ 9 Козел-провокатор

Метро — гарне місце для такого роду концептуальних проривів, бо, якщо не взяв з собою щось почитати, більше тут зайнятися нічим.

Цього разу для того, щоб зайти в Вестмінстерський морг, мені не довелося навіть посвідчення показувати. Вартові біля брами просто махнули рукою, щоб я проходив. Найтінґейл чекав на мене в роздягальні. Перевдягаючись, я коротко розповів йому про свою зустріч із Тайберн.

— Проблеми завжди в дітях, — сказав Найтінґейл. — Їх ніколи не задовольняє статус-кво.

— Як ви врятували сліпого? — спитав я.

— Виявляється, вони не сліпі, — сказав Найтінґейл. — Вони «люди з вадами зору». Дуже енергійна молода жінка довго пояснювала мені це, поки ми чекали в лікарні.

— То як ви врятували чоловіка з вадами зору?

— Було б добре, якби його дійсно врятував я, — сказав Найтінґейл. — Але справжнім героєм був його собака-поводир. Щойно почався секвестр…

— Секвестр? — спитав я.

Виявилося, що це був вигаданий доктором Валідом термін для опису того, що траплялося, коли наш поверненець захоплював звичайну людину. Це юридичний термін, що означає арешт власності особи з метою виплати її боргів, або якщо ця власність вважається злочинним доходом. У нашому випадку секвестрованою власністю було людське тіло.

— Щойно почався секвестр, — сказав Найтінґейл, — собака-поводир — здається, його звати Малькольм — зійшов з котушок і відтягнув потенційну жертву геть. Інспектор Сівол розставив своїх людей біля місць збору грошей на добродійність, і один з них втрутився раніше, ніж бідолашний секвестрований Панч зміг погнатися за сліпим.

— Ще одна перемога розумної правоохорони, — сказав я.

— Так, — сказав Найтіґейл. — Першою на місці подій з'явилася твоя подруга констебль Мей.

— Леслі? Б'юсь об заклад, вона цьому не зраділа, — сказав я.

— Її власні слова: «Чому це кляте лайно завжди саме зі мною трапляється?» — сказав Найтінґейл.

— То ким був постраждалий від секвестру, коли був живий? — спитав я.

— А хто сказав, що він мертвий? — сказав Найтінґейл.

Він провів мене коридором до кімнати, що була обладнана для термінової реанімації; якщо задуматися, досить моторошно, що в морзі є таке місце. Леслі понуро сиділа на стільці в куті кімнати. Коли ми зайшли, вона привіталася змахом руки. Навколо ліжка стояли машини, що пихкали, пищали або мовчки спалахували вогниками. На ліжку лежав Теренс Потслі, двадцять сім років, з Седжефілда, що в графстві Дарем, менеджер з супермаркету, чиїх найближчих родичів ще не було повідомлено. На його обличчі були хащі з неіржавкої сталі — це називають медичним риштуванням. Доктор Валід сподівався, що воно забезпечить успішне хірургічне відновлення після того, як буде дано ладу секвестру Потслі.

— А я ще скаржилася, коли скоби на зубах носила, — сказала Леслі.

— Він притомний? — спитав я.

— Вони звуть цей стан «медична кома», — сказав Найтінґейл. — Окслі знає, з ким ми маємо справу?