Розділ 3 Фоллі

Найтінґейл простягнув праву руку долонею догори, а потім стиснув кулак.

— Дивись на долоню, — сказав він і розкрив пальці.

Раптом у кількох сантиметрах над його долонею з'явилася куля зі світла. Яскрава, але не настільки, щоб я не міг дивитися на неї.

Найтінґейл стиснув кулак, і сфера зникла.

— Ще раз, — попросив я.

Думаю, до цієї миті якась частина мене чекала на раціональне пояснення, але коли я побачив, як легко Найтінґейл створює цей вогник, я збагнув, що єдине раціональне пояснення — магія існує. Наступним питанням, звісно, було: як вона діє?

— Ще раз, — сказав я.

Він розкрив руку і з'явилося світло. Джерело світла здавалося сферою розміром з кульку для гольфу та з гладенькою, схожою на перламутр поверхнею. Я нахилився ближче, але не міг зрозуміти, звідки виходить світло: зсередини чи з поверхні.

Найтінґейл стиснув кулак.

— Будь обережний, — сказав він. — Так можна очі ушкодити.

Заплющивши очі, я побачив пурпурові плями. Його правда — я обманувся м'якістю світла й дивився на нього занадто довго. Я намочив очі холодною водою.

— Готовий до повторення? — спитав Найтінґейл. — Коли я це робитиму, спробуй зосередитися на відчуттях — ти маєш щось відчути.

— Щось? — спитав я.

— Магія — як музика, — сказав Найтінґейл. — Кожний чує її інакше. Формальний термін, яким ми користуємося — «forma», але хіба це набагато зрозуміліше, ніж «щось»?

— А можна мені заплющити очі? — спитав я.

— Авжеж, — відповів Найтінґейл.

Я дійсно відчував «щось»; неначе тиша гикала в мить створення сфери. Ми повторили цю вправу кілька разів, доки я не переконався, що це не вигадка моєї уяви. Найтінґейл спитав, чи все мені зрозуміло. Я спитав його, як зветься це закляття.

— Поміж собою ми звемо це «світоч», — сказав він.

— А ви можете зробити його під водою? — спитав я.

Найтінґейл сунув руку в раковину й попри незручний ракурс без помітних ускладнень продемонстрував утворення світоча.