Розділ 3 Фоллі

— Він започаткував і те, і інше, — відповів Найтінґейл. — Така вже природа геніїв.

Найтінґейл провів мене крізь двері до прямокутного атріуму, що домінував у центрі будівлі. Наді мною були два поверхи галерей, замість даху був вікторіанський скляний купол із залізним каркасом. Кігті Тóбі цокали по підлозі з полірованого мармуру кремового кольору. Було дуже тихо, і в мене, попри бездоганну чистоту, виникло сильне відчуття покинутості.

— Он там — велика їдальня, якою ми більше не користуємося; салон і кімната для куріння, якими ми теж не користуємося, — Найтінґейл указав на двері на протилежному боці атріуму. — Спільна бібліотека, лекційна зала. Нижче розташовані кухня, посудомийня та винний погріб. Задні сходи, які насправді спереду, он там. Каретня та колишні стайні — за задніми дверима.

— Скільки людей тут живуть? — спитав я.

— Лише ми двоє. І Моллі, — сказав Найтінґейл.

Тóбі раптом припав до землі біля моїх ніг і загарчав — не вислужувався, а насправжки. Підвівши очі, я побачив жінку, яка плавно сковзила до нас по полірованому мармуру. Вона була струнка й одягнена як служниця часів короля Едварда: накрохмалений білий фартух, чорна спідниця, біла бавовняна блуза. Її обличчя не пасувало до її вбрання, воно було занадто довге й кістляве, з чорними мигдалеподібними очима. Попри чепець, її волосся було розпущене й схоже на чорну завісу, яка спадала до талії. Від цієї жінки я відразу відчув мороз поза шкірою, і не тільки тому, що дивився забагато японських фільмів жахів.

— Це Моллі, — сказав Найтінґейл. — Вона робить для нас.

— Що робить?

— Те, що треба зробити, — сказав Найтінґейл.

Моллі втупила очі в підлогу й незграбно чи то вклонилася, чи то реверанс зробила. Коли Тóбі знову загарчав, Моллі теж заричала на нього, вищиривши дивовижно гострі зуби.

— Моллі! — різко сказав Найтінґейл.

Моллі сором'язливо прикрила рот долонею, розвернулася й плавно повернулася туди, звідки перед цим з'явилася. Тóбі задоволено пирхнув, чим зміг обманути лише самого себе.

— А вона?.. — поцікавився я.

— Незамінна, — сказав Найтінґейл.

Перш ніж іти нагору, Найтінґейл підвів мене до алькова в північній стіні. Там стояла на п'єдесталі, наче бог домівки, скляна музейна вітрина, в якій зберігалася книга зі шкіряною обкладинкою. Вона була розкрита на титульній сторінці. Я нахилився й прочитав: «Philosophiae Naturalis Principia Artes Magicis, Autore: I. S. Newton».

— Отже, не задовольнившись започаткуванням наукової революції, наш Ісак винайшов ще й магію? — спитав я.

— Не винайшов, — сказав Найтінґейл, — а описав її базові принципи, зробив її більш передбачуваною.

— Магія та наука, — сказав я. — А що він виконав на біс?

— Реформував Королівський Монетний двір і врятував країну від банкрутства, — сказав Найтінґейл.

Головних сходів виявилося двоє; ми пішли східними й піднялися на першу галерею з колонами та дерев'яним панелюванням, подекуди закритим проти пилу білою тканиною. Ще два марші сходів, і ми потрапили до коридору третього поверху, де було багато великих дерев'яних дверей. Найтінґейл розкрив одні з них, неначе перші-ліпші, і запросив мене всередину.