Розділ 2 Мисливський собака на привида

Тóбі дихав, роззявивши рот, а потім гавкнув.

— Вважатимемо, що це «так», — сказав я й опустив його на землю.

Він одразу підійшов до колони й задер лапу.

— Рукавички я з нього не став би робити, — сказав Найтінґейл.

— Чому?

— Він короткошерстої породи — рукавички були б жахливі, — сказав Найтінґейл. — Але шапка непогана вийде.

Тóбі понюхав навколо того місця, де знайшли тіло його хазяїна. Потім підняв морду, гавкнув і дременув у напрямку Кінг-Стріт.

— Дідько! — сказав я. — Це було несподівано.

— Біжіть за ним! — сказав Найтінґейл.

Я вже біг. Старші детективи-інспектори не бігають — для цього існують констеблі. Я помчав за Тóбі, який подібно до всіх схожих на пацюків собак умів чкурнути, коли хотів. Він пробіг повз «Теско», потім вулицею Нью-Роу — його маленькі лапи миготіли, наче в дешевому мультфільмі. Після двох років біганини за п'яницями я мав і швидкість, і витривалість, і вже наздоганяв його, коли він перетнув вулицю Сент-Мартін, а там помчав у провулок Сент-Мартін. Я втратив свою перевагу, коли був вимушений оббігати процесію голландських туристів, що виходила з театру Ноеля Коварда.

— Поліція! — волав я. — Дорогу!

«Зупиніть цього собаку!» я не кричав, бо маю гордість.

Тóбі промчав повз бар, потім повз магазин на розі й чкурнув через Черінг-Крос-Роуд — одну з найбільш перевантажених автомобілями вулиць центрального Лондона. Мені довелося подивитися в обидва боки, перш ніж перетнути дорогу, але, на щастя, Тóбі зупинився на автобусній зупинці й задрав лапу на автомат для продажу квитків.

Тóбі глянув на мене тим самовдоволеним поглядом, який мають усі маленькі собаки, коли їм вдається зруйнувати ваші плани або залишити купку на клумбі. Я подивився, які автобуси користалися цією зупинкою. Одним з них був № 24: Кемден-Таун, Чок-Фарм і Гемпстед.

Прийшов Найтінґейл; разом із ним ми порахували відеокамери спостереження. Щонайменше п'ять із них мали добрий вид на автобусну зупинку, не кажучи вже про камери, які встановлені в лондонських автобусах. Я надіслав Леслі смс із пропозицією перевірити перш за все записи камер з зупинкою 24-го автобуса. Я певний, що вона невимовно зраділа цій смсці.

Помстилася вона мені наступного дня телефонним дзвінком о восьмій ранку.

Я ненавиджу зиму; ненавиджу прокидатися в темряві.

— Ти коли-небудь спиш? — спитав я.

— Хто рано встає, тому бог дає, — сказала Леслі. — Пам'ятаєш те фото, що ти мені надіслав, з Брендоном Купертауном? Я думаю, що він сів на 24 автобус на площі Лестер менш ніж через десять хвилин після вбивства.

— Ти сказала про це Сіволу?