Розділ 37

— Сер, на зв’язку генерал Шайскопф. Він хоче говорити з вами негайно.

— Скажіть йому, що я ще не приїхав. Боже мій! — вигукнув генерал Пекем, мовби щойно тепер усвідомив увесь жах цього нещастя. — Шайскопф? Таж він дебіл! Я витирав ноги об цього недоумка, а тепер він мій начальник. О Господи! Карґіле! Карґіле, не покидай мене самого! Де Вінтерґрін?

— Сер, колишній сержант Вінтерґрін на іншому телефоні. Він цілий ранок намагається додзвонитися до вас.

— Генерале, я не можу додзвонитися до Вінтерґріна, — кричав полковник Карґіл. — Його номер зайнятий.

Геть зіпрілий, генерал Пекем кинувся до другого телефону.

— Вінтерґріне!

— Пекеме, сучий ти сину...

— Вінтерґріне, ви чули, що вони зробили?

— ...що ти наробив, тупий вилупку?

— Вони зробили Шайскопфа головнокомандувачем! — Вінтерґрін верещав, охоплений люттю і панікою. — Ви і ваші кляті циркуляри! Вони перекинули бойові операції у відання Допоміжної служби!

— О ні, — простогнав генерал Пекем. — Це сталося через них? Через мої циркуляри? Саме через них вони зробили Шайскопфа командиром? Чому ж вони мене не зробили командиром?

— Бо вас уже не було в Допоміжній службі. Ви перевелись на нову посаду і все залишили на нього. А тепер знаєте, чого він хоче? Знаєте, чого цей вилупок хоче від усіх нас?

— Сер, думаю, краще б вам поговорити з генералом Шайскопфом, — знервовано нагадав сержант. — Він вимагає, щоб хтось йому відповів.

— Карґіле, поговори з Шайскопфом замість мене. Я не можу. Спитай, чого він хоче.

Полковник Карґіл послухав генерала Шайскопфа якусь хвилину і зблід як полотно.

— О боже! — скрикнув він, і слухавка випала йому з рук. — Знаєш, що він хоче? Він хоче, щоб ми марширували. Хоче, щоб ми всі марширували!