Розділ 33

— Я зараз вдарю.

Чоловік підняв кулак.

— Я зараз вдарю, — холодно застеріг його Данбар. — Ти німецький шпигун, і я тебе розстріляю.

— Німецький шпигун? Я американський полковник!

— Ти американський полковник? Ти просто черевань з подушкою. Де ж твоя форма, якщо ти американський полковник?

— Ви щойно викинули її у вікно.

— Так от, хлопці, — сказав Данбар. — Арештуйте цього тупого покидька. Заведіть цього покидька до поліційного відділку і зачиніть там, а ключ викиньте.

Полковник зблід зі страху.

— Ви збожеволіли? Де ваші відзнаки? Гей, ви! Ану назад!

Та похопився він надто пізно, бо Нейтлі угледів свою дівчину на дивані в сусідній кімнаті й кинувся до дверей за його спиною. Решта друзів ринули слідом за Нейтлі в саму гущу голих великих цабе. Голодний Джо істерично реготався і, не вірячи своїм очам, тицяв пальцем у кожного з них і плескав себе руками по голові і боках. Двоє огрядних чоловіків агресивно рушили їм назустріч, поки не перехопили недоброзичливі, ворожі погляди Добза і Данбара, зауваживши, що Добз і далі розмахує, мов дворучним мечем, кованою попільницею, якою трощив речі у вітальні. Нейтлі вже був біля своєї дівчини. Кілька секунд вона дивилась на нього, не впізнаючи. Потім кволо всміхнулася і, заплющивши очі, опустила голову йому на плече. Нейтлі був у захваті: раніше вона ніколи до нього не всміхалась.

— Філпо, — спокійно сказав худий, знесилений чоловік, навіть не ворухнувшись у кріслі. — Ви не виконуєте наказів. Я наказав вам вивести їх звідси, а ви пішли і привели їх сюди. Бачите різницю?

— Вони повикидали наші речі в вікно, генерале.

— Ну й нехай. І форму теж? Розумно. Без форми ми не зможемо нікому довести, що ми старші званням.

— Давайте запишемо їхні прізвища, Лу, і...

— Ох, Неде, облиште, — втомленим голосом сказав худий чоловік. — Може, ви вправно посилаєте в бій бронетанкові дивізії, але в цивільних конфліктах з вас користі мало. Рано чи пізно ми повернемо собі наші однострої і тоді знову будемо старшими. Вони справді викинули нашу форму? Це блискучий тактичний хід.

— Вони все викинули.

— І з шафи також?

— Вони й шафу викинули, генерале. Це був той гуркіт, коли нам здалося, що вони йдуть нас убивати.

— А тепер я і вас викину, — пригрозив Данбар.

Генерал трохи зблід.