Розділ 26

— Не переймайся.

— Що? — крикнув Аарфі.

— Я сказав, я втратив яйця! Ти не чуєш? Мене поранено в пах!

— Я тебе не чую, — буркнув Аарфі.

— Я сказав, не переймайся! — Йосаріан верескнув, з жахом відчувши себе у пастці, раптово він дуже ослаб і затремтів з холоду.

Аарфі знову засмучено похитав головою й опустив своє непристойне молочно-біле вухо прямо Йосаріанові до обличчя.

— Просто говори голосніше, друже. Просто говори голосніше.

Відчепися від мене, вилупку! Тупий, бездушний вилупок, відчепися від мене! — Йосаріан схлипнув. Йому хотілось віддубасити Аарфі, та в нього не було сили підняти руки. Натомість він вирішив поспати і непритомний звалився на бік. Його поранило у стегно, і коли він отямився, то побачив, що коло нього, стоячи навколішках, клопочеться Маквот. Йому полегшало, хоча з-за плеча Маквота з безтурботною цікавістю виглядало розпухле, мов у херувима, лице Аарфі. Йосаріан, відчуваючи себе зле, усміхнувся кволо до Маквота і спитав:

— Хто на господарстві?

Маквот ніяк не відреагував. З наростаючим жахом Йосаріан набрав у легені побільше повітря і повторив свої слова якомога голосніше.

Маквот підвів очі.

— Господи, я радий, що ти живий! — вигукнув він, з полегшенням перевівши віддих. Веселі, ласкаві зморшки біля кутиків його очей побіліли від напруги, а обличчя лисніло від поту й кіптяви. Він обмотував безконечним бинтом Йосаріанову ногу поверх об’ємного ватного тампона, притиснутого до внутрішньої сторони стегна. — За штурвалом Нейтлі. Бідолаха трохи не розревівся, коли почув, що тебе поранило. Він усе ще думає, що тебе вбили. Тобі перебило артерію, але, здається, я зупинив кров. І впорснув тобі трохи морфію.

— Дай ще.

— Трохи заскоро. Я впорсну ще трохи, коли почне боліти.

— Вже болить.

— Ну що ж, хай їм чорт, — сказав Маквот і впорснув ще один шприц морфію в руку Йосаріана.

— Коли скажеш Нейтлі, що зі мною все гаразд... — заговорив Йосаріан до Маквота і знову знепритомнів: світ скаламутнів за плівкою якогось полуничного киселю і потонув у низькому баритональному гулі. Він прийшов до тями в санітарній машині й підбадьорливо усміхнувся до насупленого, засмученого Дока Деніки з профілем довгоносика, та через дві-три запаморочливі секунди світ знову замерехтів червоними пелюстками, а тоді почорнів і занурився у бездонну тишу.

Йосаріан прокинувся у шпиталі й відразу ж заснув. Коли прокинувся ще раз, запах ефіру вивітрився, а в ліжку навпроти лежав у піжамі Данбар і запевняв, що він зовсім не Данбар, а якийсь a fortiori[35]. Здурів, подумав про нього Йосаріан. Він скептично скривив губи, почувши Данбарову новину, але знову заснув неспокійним сном, прокинувшись за день чи два. Медсестер у палаті не було, він обережно виліз із ліжка, щоб роздивитися, що тут діється. Підлога під ним гойдалася, як пліт біля берега на Піанозі, а шви на внутрішній стороні стегна, немов дрібні риб’ячі зубки, покусували йому тіло, коли він шкутильгав через прохід до спинки Данбарового ліжка, щоб роздивитись ім'я на температурній карті й переконатися, що Данбар казав правду: він уже не Данбар, а молодший лейтенант Антоні Ф. Фортіорі.

— Що тут у біса діється?

А. Фортіорі підвівся з постелі і знаком показав Йосаріанові йти слідом. Хапаючись за все, що траплялось йому на шляху, Йосаріан пошкутильгав за ним коридором до сусідньої палати, де зупинився перед ліжком якогось зацькованого на вигляд хлопця з прищавим обличчям і скошеним підборіддям. Коли вони підходили, зацькований хлопець квапливо звівся на лікті. А. Фортіорі махнув великим пальцем собі через плече і сказав: