Розділ 24

— Я більше ніколи не вдягну форми.

Док Деніка вислухав пояснення і відклав шприц.

— Ти впевнений, що добре себе почуваєш?

— Я почуваюся добре. Лише трохи отупів від усіх твоїх таблеток та уколів.

Йосаріан ходив по ескадрильї без одягу до самого вечора, а опівдні наступного дня, коли Майло, обшукавши все довкола, нарешті знайшов його, він сидів, знову-таки голий, на дереві неподалік від невеличкого чудернацького військового цвинтаря, де саме ховали Сноудена. Майло був одягнений у своє повсякденне ділове вбрання — в оливково-сірі штани, свіжу оливково-сіру сорочку з краваткою і лискучими відзнаками молодшого лейтенанта на комірі, і в парадному кашкеті з твердим шкіряним дашком.

— Я всюди тебе шукав, — з докором гукнув Майло до Йосаріана.

— Треба було шукати мене на цьому дереві, — відповів Йосаріан. — Я тут сиджу з самого ранку.

— Злізай і попробуй ось це, скажи, чи смакує. Це дуже важливо для мене.

Йосаріан похитав головою. Він сидів, голий, на нижній гілці, тримаючись обома руками за гілляку над головою. Зрушити з місця він відмовився, і Майлові не лишалось нічого іншого, як з відразою обхопити руками стовбур і дертися вгору. Він ліз незґрабно, гучно бурчав і хрипів, і коли врешті підтягнувся достатньо високо, щоб перекинути ногу через гілку й перевести дух, вигляд він мав пожмаканий і пошарпаний. Кашкет перекрутився і ледь тримався на голові. Майло схопив його, якраз коли той почав сповзати. Краплі поту виблискували прозорими перлинками довкола його вусиків і надимались каламутними пухирцями під очима. Йосаріан байдуже позирав на нього. Знайшовши рівновагу, Майло обережно розвернувся впівоберта, обличчям до Йосаріана. Він розгорнув цигарковий папір і простяг Йосаріанові щось м'яке, кругле і коричневе.

— Будь ласка, скуштуй і скажи, що ти думаєш. Я хочу подати це нашим хлопцям.

— Що це таке? — запитав Йосаріан і відкусив великий шматок.

— Бавовна в шоколаді.

Йосаріан конвульсивно відригнув і виплюнув відкушений шматок бавовни в шоколаді прямо Майлові в лице.

Забери це! — сердито гаркнув він. — О Господи! Ти здурів? Ти навіть кляте насіння не повиймав.

— А ти розсмакуй, — благав Майло. — Не може вона бути аж такою поганою. Хіба вже аж така погана?

— Навіть гірша.

— Але мені треба, щоб людей годували цим у їдальні.

— Нікому воно в горло не полізе.

— Як треба буде, то полізе, — прорік Майло з диктаторським розмахом і мало не скрутив собі шию, коли випустив з руки гілку, щоб значуще здійняти палець у повітря.

— Вилазь сюди, — запросив його Йосаріан. — Тут набагато безпечніше і все видно.